Потім, через три роки. Можливо, Павло має на увазі, що після його навернення пройшло неповних три роки; він, мабуть, прибув в Єрусалим в 36 році н. е. Очевидно, саме тоді Павло вперше побував у Єрусалимі як християнин.

Потім, через 14 років. На думку деяких вчених, Павло міг мати на увазі «на чотирнадцятий рік», тобто 12 повних років, а також по одному неповному році до і після них. (Пор. 1Цр 12:5, 12; див. коментар до Гл 1:18.) Цей період, очевидно, почався в 36 р. н. е., коли Павло після свого навернення вперше відвідав Єрусалим, і закінчився в 49 р. н. е., коли він прийшов в Єрусалим з Титом і Варнавою, щоб обговорити з апостолами і старійшинами питання про обрізання (Дії 15:2).

Тому, що отримав об’явлення. Тут Павло згадує подробицю, якої нема в розповіді Луки у книзі Дії (Дії 15:1, 2). Христос, голова християнського збору, очевидно, дав Павлу об’явлення, в якому наказав йому звернутися до апостолів і старійшин в Єрусалимі з важливим питанням про обрізання (Еф 5:23). Ця історична зустріч відбулася приблизно 49 року н. е. Згадуючи про це об’явлення, Павло далі спростовує звинувачення прихильників юдаїзму, які твердили, що він не справжній апостол. Павло був справжнім апостолом, адже сам Ісус вибрав його і давав йому вказівки в об’явленнях (Гл 1:1, 15, 16).

Проповідував. Основне значення грецького слова — «публічно проголошувати, бути глашатаєм». Це слово підкреслює спосіб проголошення: зазвичай мається на увазі привселюдне проголошення, а не промова, звернена до обмеженої кількості людей. (Див. коментар до Мт 3:1.)

Проповідувати. Основне значення грецького слова — «публічно проголошувати, бути глашатаєм». Це слово підкреслює спосіб проголошення: зазвичай мається на увазі привселюдне проголошення, а не промова, звернена до обмеженої кількості людей.

Зробив йому обрı́зання. Павло добре знав, що від християн не вимагалось робити обрізання (Дії 15:6—29). Тимофій, який мав невіруючого батька, був необрізаний. Павло розумів, що це може стати каменем спотикання для юдеїв, яких вони відвідуватимуть під час проповідницької подорожі. Аби ніщо не завадило їхній праці, Павло попросив Тимофія пройти цю болісну процедуру. Обидва чоловіки своїм прикладом довели правдивість слів, які Павло пізніше написав коринфянам: «Для юдеїв я став юдеєм, щоб придбати юдеїв» (1Кр 9:20).

Грек. У I столітті н. е. грецьке слово ге́ллен (означає «грек») не обов’язково стосувалося корінних жителів Греції або греків за походженням. Коли Павло говорив про кожного, хто вірить і згадував «грека» разом з «юдеєм», то, очевидно, вживав слово «грек» в ширшому значенні, маючи на увазі всі народи, крім юдеїв (Рм 2:9, 10; 3:9; 10:12; 1Кр 10:32; 12:13). Без сумніву, це пояснювалося тим, що грецька мова і культура займали панівне становище в Римській імперії.

Навіть Тита... вони не змушували обрізатися. Коли в Антіохії постало питання про обрізання (бл. 49 р. н. е.), Павло і Варнава взяли з собою Тита в Єрусалим (Дії 15:1, 2; Гл 2:1). Він був «греком», тобто необрізаним язичником. (Див. коментар до слова грек у цьому вірші.) Вжите тут дієслово «змушували», здається, стосується «шанованих братів», згаданих у вірші 2. Це може вказувати на те, що, на відміну від них, деякі прихильники юдаїзму, тобто християни, які обстоювали юдейські вірування і традиції, наполягали, щоб Тит обрізався. Але на зустрічі в Єрусалимі апостоли і старійшини постановили, що для християн з язичників обрізання не є обов’язковим (Дії 15:23—29). Павло згадує тут про Тита, оскільки хоче підкреслити, що люди, які навертаються на християнство, не зобов’язані дотримуватися Мойсеєвого закону. Тит служив у першу чергу серед необрізаних людей з інших народів, тому те, що він не був обрізаним, не викликало непорозумінь (2Кр 8:6; 2Тм 4:10; Тит 1:4, 5). Він був в іншій ситуації, ніж Тимофій, якого Павло обрізав. (Див. коментар до Дії 16:3.)

Грек. Про Тита сказано, що він був греком (ге́ллен). Це може стосуватися його походження. Однак деякі письменники першого століття використовували це слово у множині (ге́лленес), маючи на увазі людей будь-якої національності, які розмовляли грецькою мовою і перейняли грецьку культуру. Можливо, Тит був греком саме в такому розумінні. (Див. коментар до Рм 1:16.)

Фальшивих братів. Грецьке слово псеуда́делфос («фальшивий брат») вживається лише тут і в 2Кр 11:26. За визначенням одного словника, це «той, хто лише називається християнином». Прихильники юдаїзму в зборах Галатії вдавали з себе духовних чоловіків, але насправді вони схиляли інших у зборі до того, щоб знову скрупульозно дотримуватися Мойсеєвого закону. (Див. коментар до Гл 1:6.) Павло каже, що ці чоловіки «непомітно ввійшли» до збору, вони «прокралися і вишукують, як би обмежити» свободу християн. Цим він показує, що вони хитро і обережно поширювали свої згубні вчення. (Пор. 2Кр 11:13—15.)

Ви так швидко відвертаєтесь. Тут Павло прямо говорить, чому пише цього листа. Хоча Павло був у тій місцевості не так давно, дехто у зборах Галатії вже почав відвертатися від християнських вчень. У цьому листі Павло говорить про тих, хто «погано вплинув» на галатів (Гл 3:1), зокрема про «фальшивих братів», які «прокралися» у збори. (Див. коментарі до Гл 2:4; 3:1.) Декотрі з тих братів були прихильниками юдаїзму і заявляли, що християни повинні дотримуватися Мойсеєвого закону. (Див. коментар до Гл 1:13.) Вони наполягали на своєму, хоча апостоли і старійшини в Єрусалимі вже прийняли рішення, що язичники не зобов’язані виконувати Мойсеїв закон (Дії 15:1, 2, 23—29; Гл 5:2—4). Зі слів Павла видно, що ті брати боялися переслідування і хотіли догодити юдеям, які противилися християнам (Гл 6:12, 13). Ці фальшиві брати, можливо, стверджували, що Павло не був справжнім апостолом, і намагалися «відлучити» збори від Павла (Гл 1:11, 12; 4:17). Крім того, деякі галати, мабуть, мали неморальні бажання та схильність до чвар і пихатості. Такі бажання і схильності, згадані Павлом в останній частині листа, могли відвернути їх від Бога (Гл 5:13—6:10).

Правди, яку... принесла добра новина. Цей вислів також вживається у вірші 14 і стосується всіх християнських вчень, викладених у Божому Слові.

Бог. У грецьких рукописах тут вжито слово «Бог», але деякі переклади Грецьких Писань на єврейську та інші мови замість нього вживають Боже ім’я.

Руку на знак готовності співпрацювати. Або «руку на знак спільності». Коли люди подавали і потискали одне одному руку, це вказувало на спільну участь і співпрацю (2Цр 10:15). Приблизно в 49 році н. е. апостол Павло пішов у Єрусалим, щоб взяти участь в зустрічі тогочасного керівного органу, на якій обговорювалося питання про обрізання (Дії 15:6—29). Тоді Павло, очевидно, зустрівся з Яковом, Петром та Іваном і обговорив завдання, яке дав йому Господь Ісус Христос, завдання проповідувати добру новину (Дії 9:15; 13:2; 1Тм 1:12). Тут Павло пригадує, що під час цієї зустрічі і після неї панував дух співпраці і єдності. Брати чітко розуміли, що всі вони беруть участь у тій самій праці. Вони вирішили, що Павло і Варнава підуть проповідувати іншим народам, тобто язичникам, а Яків, Петро та Іван зосередяться на проповідуванні обрізаним, тобто юдеям.

Необрізаних. Букв. «тих, хто з необрізання», тобто неюдеїв.

Як і Петру. Тут Павло показує, що ті, хто брав провід у зборі, тісно співпрацювали. (Див. коментар до Гл 2:9.) Згідно з рішенням керівного органу в Єрусалимі, Павло мав зосередитись на служінні серед неюдеїв, а Петро — на служінні в основному серед юдеїв. Але і Павло, і Петро проповідували людям різного походження. Саме Петро першим проповідував язичникам (Дії 10:44—48; 11:18). А Павло свідчив багатьом юдеям, оскільки Христос доручив йому проповідувати «іншим народам, а також... Ізраїлевим синам» (Дії 9:15). Вони обоє слухняно виконували доручені їм завдання. Наприклад, Петро згодом пішов на схід і служив у Вавилоні — відомому центрі юдейської освіти, де проживало багато юдеїв (1Пт 5:13). А Павло здійснював далекі місіонерські подорожі на захід, можливо, аж до Іспанії.

Обрізаних. Букв. «тих, хто з обрізання», тобто юдеїв.

Наділив Петра силою, необхідною для апостольського служіння... наділив нею і мене. Грецьке дієслово енерґе́о перекладене тут як «наділив силою». В деяких інших випадках воно перекладається як «діяти», «зміцнювати» (Еф 2:2; 3:20; Флп 2:13; Кл 1:29). В цьому контексті енерґе́о, очевидно, передає думку, що, коли Бог обрав Петра і Павла апостолами, то наділив їх не лише повноваженнями, але й здатністю виконувати таке служіння.

Кифа. Одне з імен апостола Петра. (Див. коментар до 1Кр 1:12.)

Стовпами. Подібно як буквальний стовп підтримує споруду, так і чоловіки, названі в цьому вірші стовпами, підтримували і зміцнювали збір. Те саме слово вживається, коли описується християнський збір, який є «стовпом та опорою правди» (1Тм 3:15), і коли описуються ноги ангела, які виглядали як «вогняні стовпи» (Об 10:1—3). Яків, Кифа та Іван вважалися «стовпами» — це були міцно утверджені і духовно сильні християни, які віддано підтримували збір.

Руку на знак готовності співпрацювати. Або «руку на знак спільності». Коли люди подавали і потискали одне одному руку, це вказувало на спільну участь і співпрацю (2Цр 10:15). Приблизно в 49 році н. е. апостол Павло пішов у Єрусалим, щоб взяти участь в зустрічі тогочасного керівного органу, на якій обговорювалося питання про обрізання (Дії 15:6—29). Тоді Павло, очевидно, зустрівся з Яковом, Петром та Іваном і обговорив завдання, яке дав йому Господь Ісус Христос, завдання проповідувати добру новину (Дії 9:15; 13:2; 1Тм 1:12). Тут Павло пригадує, що під час цієї зустрічі і після неї панував дух співпраці і єдності. Брати чітко розуміли, що всі вони беруть участь у тій самій праці. Вони вирішили, що Павло і Варнава підуть проповідувати іншим народам, тобто язичникам, а Яків, Петро та Іван зосередяться на проповідуванні обрізаним, тобто юдеям.

Кифин. Кифа — семітське ім’я апостола Симона Петра. Це ім’я (грецькою Кефа́с) дав Симону Ісус, коли познайомився з ним. Можливо, воно споріднене з єврейським іменником кефı́м («скелі»), вжитим у Йв 30:6 і Єр 4:29. В Ів 1:42 Іван пояснює, що це ім’я «перекладається як “Петро”» (грецьке ім’я Пе́трос має подібне значення — «камінь; кусок скелі»). Ім’я Кифа згадується лише в Ів 1:42 і у двох листах Павла — 1 Коринфян і Галатів (1Кр 1:12; 3:22; 9:5; 15:5; Гл 1:18; 2:9, 11, 14; див. коментарі до Мт 10:2; Ів 1:42).

Показали, що багаті, виявивши виняткову щедрість. Або «показали... переповнившись щедрістю». Павло заохочує християн у Коринфі довести до кінця розпочате, тобто послужити нужденним братам в Юдеї, надавши їм матеріальну допомогу. Він розповідає їм про «збори у Македонії» (серед них були збори у Філіппах і Фессалоніках), які подали винятковий приклад щедрості (Рм 15:26; 2Кр 8:1—4; 9:1—7; Флп 4:14—16). Щедрість, яку з радістю виявили македоняни, справді була особливою, оскільки вони самі жили в «крайньому убозтві» і під час важкого випробування... зазнали страждань. Можливо, македонських християн звинувачували в тому, що вони дотримувалися недозволених для римлян звичаїв; саме в цьому колись звинуватили Павла у Філіппах (Дії 16:20, 21). А дехто вважає, що їхнє випробування було пов’язане з бідністю. Ймовірно, такі труднощі спонукали македонян виявити співчуття братам з Юдеї, адже ті стикалися з чимось подібним (Дії 17:5—9; 1Фс 2:14). Тож християни з Македонії хотіли їм допомогти і з радістю «зробили все можливе, і навіть більше» (2Кр 8:3).

Збирати. Грецьке слово лоґı́а, перекладене тут як «збирати», вживається в Біблії лише двічі, в 1Кр 16:1, 2. З контексту, а також з того, які слова використовує Павло, можна зробити висновок, що йдеться про збір грошей, а не їжі чи одягу. В тексті оригіналу перед словом лоґı́а стоїть означений артикль, і це вказує на те, що Павло говорить про конкретний збір грошей, про який коринфяни вже знали. Очевидно, що гроші збирали спеціально для християн в Юдеї, які у той час опинилися в скруті (1Кр 16:3; Гл 2:10).

Тих... пошлю віднести ваш щедрий дар до Єрусалима. Приблизно в 55 році н. е. християни в Юдеї потрапили в матеріальну скруту. Збори в Галатії, Македонії та Ахайї вирішили надати їм допомогу, і Павло наглядав за збиранням цих пожертв (1Кр 16:1, 2; 2Кр 8:1, 4; 9:1, 2). Коли в 56 році н. е. він вирушив у довгу подорож до Єрусалима, щоб передати пожертвувані кошти від кількох зборів, його супроводжувала група чоловіків. Можливо, кожен з цих зборів послав своїх представників, щоб піти з Павлом (Дії 20:3, 4; Рм 15:25, 26). Подорожувати такою великою групою було безпечніше, адже по дорозі могли напасти грабіжники (2Кр 11:26). Разом з Павлом зібрані кошти несли тільки ті, кого рекомендували збори, тож не мало виникати жодних підозр, що вони зловживатимуть цими коштами. Отже, ті, хто пожертвував гроші, могли бути впевнені, що їх використають за призначенням (2Кр 8:20).

Пам’ятати про бідних. Приблизно 49 року н. е. Петро, Яків та Іван дали Павлу і його співпрацівнику Варнаві завдання (Гл 2:9). Проповідуючи людям з інших народів, вони мали пам’ятати про матеріальні потреби нужденних християн. У цьому вірші Павло говорить, що він з усіх сил намагався робити це. Коли згодом християни в Юдеї опинилися в нужді, Павло заохочував збори в інших місцевостях надати матеріальну допомогу братам в Єрусалимі. З Павлових листів видно, що він поставився до цього дуже відповідально. В обох натхнених листах до християн у Коринфі (бл. 55 р. н. е.) він писав про збір пожертв і про те, що вже дав відповідні вказівки «зборам у Галатії» (1Кр 16:1—3; 2Кр 8:1—8; 9:1—5; див. коментарі до 1Кр 16:1, 3; 2Кр 8:2). Приблизно в 56 році н. е., коли Павло писав християнам у Римі, пожертви були майже зібрані (Рм 15:25, 26). Павло невдовзі виконав своє завдання. Це видно з того, що трохи пізніше він сказав римському наміснику Феліксу: «Я прийшов, щоб передати своєму народу пожертви» (Дії 24:17). Така щира турбота про потреби одновірців була розпізнавальним знаком християн першого століття (Ів 13:35).

Кифин. Кифа — семітське ім’я апостола Симона Петра. Це ім’я (грецькою Кефа́с) дав Симону Ісус, коли познайомився з ним. Можливо, воно споріднене з єврейським іменником кефı́м («скелі»), вжитим у Йв 30:6 і Єр 4:29. В Ів 1:42 Іван пояснює, що це ім’я «перекладається як “Петро”» (грецьке ім’я Пе́трос має подібне значення — «камінь; кусок скелі»). Ім’я Кифа згадується лише в Ів 1:42 і у двох листах Павла — 1 Коринфян і Галатів (1Кр 1:12; 3:22; 9:5; 15:5; Гл 1:18; 2:9, 11, 14; див. коментарі до Мт 10:2; Ів 1:42).

Кифа. Одне з імен апостола Петра. (Див. коментар до 1Кр 1:12.)

Відверто виступив проти нього. Або «зустрівся з ним лицем в лице». Коли Павло побачив, що апостол Петро через страх перед людьми перестав спілкуватися з братами-неюдеями, то підійшов і «відверто виступив проти нього», докоривши йому перед усіма присутніми. Грецьке слово, перекладене як «виступив проти», буквально означає «протистояв» (Гл 2:11—14).

Юдею не дозволено. Юдейські релігійні провідники за днів Петра навчали, що той, хто входить у дім язичника, стає церемоніально нечистим (Ів 18:28). Проте Закон Мойсея не містив чіткої заборони. Крім того, стіна, яка розділяла юдеїв та язичників, зруйнувалась, коли Ісус віддав своє життя як викуп і було запроваджено нову угоду. Так Ісус «поєднав дві групи в одне ціле» (Еф 2:11—16). Однак навіть після П’ятидесятниці 33 року н. е. першим учням було нелегко повністю збагнути значення того, що зробив Ісус. По суті, минуло багато років, перш ніж християни юдейського походження повністю відкинули погляди, які прищепили їхні колишні релігійні провідники і які були невід’ємною частиною їхньої культури.

Ключі від небесного Царства. Як показує Біблія, той, кому давали ключі (буквальні чи символічні), отримував певні повноваження і владу (1Хр 9:26, 27; Іс 22:20—22). Отже, «ключ» може символізувати владу чи певні обов’язки. Петро використав довірені йому «ключі», щоб відкрити юдеям (Дії 2:22—41), самарянам (Дії 8:14—17) і язичникам (Дії 10:34—38) можливість отримати Божий дух і увійти в небесне Царство.

Яків. Очевидно, йдеться про Ісусового брата по матері, про якого згадується в Дії 12:17. (Див. коментарі до Мт 13:55; Дії 12:17.) Яків, скоріш за все, головував на зустрічі апостолів і старійшин, які зібралися в Єрусалимі, щоб вирішити питання про обрізання (Дії 15:1, 2). Ймовірно, маючи на думці цю подію, апостол Павло зазначив, що Яків, Кифа (Петро) та Іван були тими, хто вважався стовпами єрусалимського збору (Гл 2:1—9).

Їв з людьми з інших народів. Під час споживання їжі люди спілкувалися, і такі зустрічі, як правило, не обходилися без молитов. Тож зрозуміло, чому юдеї переважно не їли разом з язичниками. По суті, ізраїльтяни отримали наказ ніколи не єднатися з народами, які залишилися в Обіцяному краю, і навіть не згадувати імен їхніх богів (ІсН 23:6, 7). У першому столітті н. е. існували обмеження, додані юдейськими релігійними провідниками, наприклад, правило про те, що людина ставала церемоніально нечистою, якщо входила в дім язичника (Ів 18:28).

Перестав та почав їх уникати. У 36 році н. е. Петро, який був християнином юдейського походження, використав третій з «ключів від небесного Царства», і завдяки цьому Корнилій та його домашні, які не були ані юдеями, ані юдейськими прозелітами, змогли стати християнами. (Див. коментар до Мт 16:19.) Петро залишався в домі Корнилія кілька днів і за цей час, без сумніву, не раз споживав їжу з язичниками (Дії 10:48; 11:1—17). Він розумів, що в цьому не було нічого поганого, тож і далі їв з християнами неюдейського походження. Але пройшло приблизно 13 років, і Петро, перебуваючи в сирійській Антіохії, раптом «перестав» це робити. Він боявся реакції деяких юдейських християн, які прибули з Єрусалима. Ці чоловіки прийшли від Якова, а це, очевидно, вказує на їхнє тісне спілкування з Яковом, який був в Єрусалимі. (Див. коментар до Дії 15:13.) Вони не поспішали приймати зміни і наполягали на тому, що потрібно непохитно дотримуватися Мойсеєвого закону і деяких юдейських звичаїв. (Див. коментар до Дії 10:28.) Через поведінку Петра в інших могли виникнути сумніви щодо рішення, яке керівний орган прийняв того ж року (бл. 49 р. н. е.), коли Петро відвідав сирійську Антіохію. Це рішення підтвердило, що християни з язичників не зобов’язані дотримуватися Мойсеєвого закону (Дії 15:23—29). Павло пише тут про події, які сталися в Антіохії, не для того, щоб присоромити Петра, а щоб виправити неправильне мислення галатів.

Обрізаними. Букв. «тими, хто з обрізання», тобто деякими християнами юдейського походження, які прибули з єрусалимського збору. В інших випадках цей грецький вислів перекладається як «прихильники обрізання», «з обрізаних» і «ті, хто тримається обрізання» (Дії 11:2; Кл 4:11; Тит 1:10).

Лицеміри. Спочатку грецьким словом гіпокріте́с називали грецьких (а пізніше римських) театральних акторів, які вдягали великі маски для підсилення голосу. Згодом це слово набуло переносного значення і стало вказувати на того, хто приховує свої справжні спонуки, вдає з себе когось, лицемірить чи обманює. Ісус назвав «лицемірами» юдейських релігійних провідників (Мт 6:5, 16).

Лицеміре. Спочатку грецьким словом гіпокріте́с називали грецьких (а пізніше римських) театральних акторів, які вдягали великі маски, щоб приховати своє справжнє лице чи підсилити голос. Згодом це слово набуло переносного значення і стало вказувати на того, хто приховує свої справжні спонуки чи вдає з себе когось іншого. В Мт 6:5, 16 Ісус назвав «лицемірами» юдейських релігійних провідників. Тут (Лк 6:42) він застосовує це слово до будь-кого зі своїх учнів, хто зосереджується на помилках інших людей і не зважає на власні.

Лицемірили разом з ним... лицемірити. Тут вживається грецьке дієслово сініпокрı́номай та іменник гіпо́крісіс. Обидва слова спочатку стосувалися грецьких акторів, які вдягали маски, коли виконували свої ролі в театрі. Вжите в кінці вірша слово «лицемірити» — це переклад іменника гіпо́крісіс, який в Грецьких Писаннях використовується шість разів і перекладений як «лицемірство» (Мт 23:28; Мр 12:15; Лк 12:1; 1Тм 4:2; 1Пт 2:1; значення спорідненого слова «лицемір» обговорюється в коментарях до Мт 6:2; Лк 6:42). Згідно з деякими словниками, грецьке дієслово, перекладене як «лицемірили разом з», в цьому вірші вживається в переносному значенні і передає думку про те, що хтось «разом з іншими грає роль чи прикидається» або «приєднується до лицемірства».

Кифин. Кифа — семітське ім’я апостола Симона Петра. Це ім’я (грецькою Кефа́с) дав Симону Ісус, коли познайомився з ним. Можливо, воно споріднене з єврейським іменником кефı́м («скелі»), вжитим у Йв 30:6 і Єр 4:29. В Ів 1:42 Іван пояснює, що це ім’я «перекладається як “Петро”» (грецьке ім’я Пе́трос має подібне значення — «камінь; кусок скелі»). Ім’я Кифа згадується лише в Ів 1:42 і у двох листах Павла — 1 Коринфян і Галатів (1Кр 1:12; 3:22; 9:5; 15:5; Гл 1:18; 2:9, 11, 14; див. коментарі до Мт 10:2; Ів 1:42).

Кифі. Одне з імен апостола Петра. (Див. коментар до 1Кр 1:12.)

Визнав їх праведними. У Грецьких Писаннях грецьке дієслово дікайо́о і споріднені іменники діка́йома та діка́йосіс, які традиційно перекладаються як «виправдовувати» і «виправдання», передають думку про те, що з людини знімають будь-які звинувачення, визнають її невинною, а отже, проголошують праведною і ставляться до неї як до праведної. Наприклад, апостол Павло писав, що той, хто помер, «звільнився [форма дікайо́о] від гріха», заплативши смертю за свої гріхи (Рм 6:7, 23). Крім того, в Біблії ці грецькі слова вживаються в особливому значенні і передають думку про те, що Бог визнає́ невинними недосконалих людей, які виявляють віру (Дії 13:38, 39; Рм 8:33).

Ви так швидко відвертаєтесь. Тут Павло прямо говорить, чому пише цього листа. Хоча Павло був у тій місцевості не так давно, дехто у зборах Галатії вже почав відвертатися від християнських вчень. У цьому листі Павло говорить про тих, хто «погано вплинув» на галатів (Гл 3:1), зокрема про «фальшивих братів», які «прокралися» у збори. (Див. коментарі до Гл 2:4; 3:1.) Декотрі з тих братів були прихильниками юдаїзму і заявляли, що християни повинні дотримуватися Мойсеєвого закону. (Див. коментар до Гл 1:13.) Вони наполягали на своєму, хоча апостоли і старійшини в Єрусалимі вже прийняли рішення, що язичники не зобов’язані виконувати Мойсеїв закон (Дії 15:1, 2, 23—29; Гл 5:2—4). Зі слів Павла видно, що ті брати боялися переслідування і хотіли догодити юдеям, які противилися християнам (Гл 6:12, 13). Ці фальшиві брати, можливо, стверджували, що Павло не був справжнім апостолом, і намагалися «відлучити» збори від Павла (Гл 1:11, 12; 4:17). Крім того, деякі галати, мабуть, мали неморальні бажання та схильність до чвар і пихатості. Такі бажання і схильності, згадані Павлом в останній частині листа, могли відвернути їх від Бога (Гл 5:13—6:10).

Визнається праведною. У Грецьких Писаннях грецьке дієслово дікайо́о і споріднені іменники діка́йома та діка́йосіс, які традиційно перекладаються як «виправдовувати» і «виправдання», передають думку про те, що з людини знімають будь-які звинувачення, визнають її невинною, а отже, проголошують праведною і ставляться до неї як до праведної. (Див. коментар до Рм 3:24.) Деякі християни в зборах Галатії перебували під впливом прихильників юдаїзму, які намагалися встановити власну праведність на підставі вчинків, яких вимагав Мойсеїв закон (Гл 5:4; див. коментар до Гл 1:6). Але Павло наголосив, що людина може стати праведною в Божих очах лише завдяки вірі в Ісуса Христа. Ісус віддав своє досконале життя в жертву, і завдяки цьому в Бога з’явилася підстава визнати праведними тих, хто вірить в Христа (Рм 3:19—24; 10:3, 4; Гл 3:10—12, 24).

Юдаїзм. Панівна релігія, яку сповідували юдеї за днів Павла. У Грецьких Писаннях це слово вживається лише в Гл 1:13, 14. Хоча прихильники юдаїзму стверджували, що в усьому дотримуються Єврейських Писань, у першому столітті ключову роль в юдаїзмі відігравали «батьківські традиції». (Див. коментар до Гл 1:14.) Ісус засуджував ці традиції, а також людей, які позбавляли сили Боже слово (Мр 7:8, 13).

Те, що колись зруйнував. В минулому Павло ревно захищав юдаїзм і вважав, що може бути праведним в очах Бога лише завдяки вчинкам, яких вимагав Мойсеїв закон. (Див. коментар до Гл 1:13.) Але коли він став християнином, то, образно кажучи, зруйнував своє переконання (Гл 2:15, 16). Його противники заявляли, що християни можуть отримати спасіння, лише якщо в усьому будуть дотримуватися Закону (Гл 1:9; 5:2—12). Павло пояснює, що якби він — або хтось із християн юдейського походження — знову жив за Мойсеєвим законом, то, по суті, міг би сказати: «Я знову будую те, що колись зруйнував». Він знову став би тим, хто переступає закон, і підлягав би його осуду. (Див. коментар до Гл 3:19.)

Щоб виявляти переступи. Павло пояснює, що важливою метою Мойсеєвого закону було «виявляти переступи». Закон показував, що ізраїльтяни і всі люди в очах Бога є недосконалими і грішними. (Щоб дізнатися про значення грецького слова, перекладеного як «переступи», див. коментар до Рм 4:15.) Закон чітко вказував на всі можливі вияви гріха. Тому Павло міг сказати, що після появи Закону «можна було побачити більше» проступків і гріхів, адже Закон виявляв, що багато вчинків і навіть думок є грішними (Рм 5:20; 7:7—11; див. коментар до 1Кр 15:56; пор. Пс 40:12). Саме тому всі, хто дотримувався Закону, були по праву ним засуджені. Крім того, жертви, яких вимагав Закон, теж постійно нагадували людям про їхню гріховність (Єв 10:1—4, 11). Тож всі потребували досконалої жертви, яка могла б повністю очистити від гріхів (Рм 10:4; див. коментар до слова потомства у цьому вірші).

Я помер для закону завдяки закону. Це один з доводів, який Павло наводить, пояснюючи, що «вчинки, яких вимагає закон» не робили його праведним в Божих очах (Гл 2:16). Оскільки Павло не міг досконало дотримуватися Мойсеєвого закону, цей закон засуджував його як грішника, що заслуговує смерті (Рм 7:7—11). Але Павло говорить, що він «помер для закону», тобто був звільнений від Закону. Ця Закон-угода була скасована на підставі Ісусової смерті на стовпі мук (Кл 2:13, 14). Тому Павло написав християнам в Римі, що вони «померли для Закону» «через Христове тіло» (Рм 7:4). Якщо християни вірили в Христову жертву, то вони «померли для Закону». Оскільки саме Закон привів Павла до Христа, Павло міг сказати, що він «помер для закону завдяки закону». (Див. коментарі до Гл 3:24 і 3:25.)

Тепер, коли віра прийшла. Ісус — єдиний, хто повністю, досконало, виконав Закон. Тому Павло міг сказати, що віра, тобто досконала віра, прийшла. Завдяки тому що Ісус виконав Закон, його послідовники мають нагоду здобути схвалення Бога Єгови. Отже, Ісус став «Вдосконалювачем нашої віри» (Єв 12:2). Оскільки Христос пообіцяв своїм учням: «Я буду з вами всі дні аж до закінчення цього віку» (Мт 28:20), вже немає потреби повертатися до опікуна. (Див. коментар до Гл 3:24.) За допомогою таких аргументів Павло показує, що з приходом віри, яка удосконалилась завдяки Ісусу Христу, Мойсеїв закон став застарілим.

Нашим опікуном, який вів до Христа. Грецьке слово пайдаґоґо́с («опікун»), яке Павло вживає у цьому порівнянні, буквально означає «той, хто веде дитину» і може перекладатись як «вихователь». Воно використовується лише в Гл 3:24, 25 та 1Кр 4:15, де Павло порівняв християн до опікунів. (Див. коментар до 1Кр 4:15.) За допомогою цього яскравого образу Павло тут порівнює Мойсеїв закон до опікуна, або вихователя, який щодня супроводжував хлопчика до школи. Опікун не був вчителем; його обов’язком було допомагати дитині дотримуватися сімейних правил, а також оберігати і дисциплінувати її. Подібно до цього Мойсеїв закон вимагав беззастережного дотримання Божих норм і показував ізраїльтянам, що вони грішні та неспроможні досконало виконувати Закон. Усі, хто смиренно слухався цього «опікуна», усвідомлювали, що потребують Месію, або Христа,— єдиного, через кого Бог дасть спасіння (Дії 4:12).

Я помер для закону завдяки закону. Це один з доводів, який Павло наводить, пояснюючи, що «вчинки, яких вимагає закон» не робили його праведним в Божих очах (Гл 2:16). Оскільки Павло не міг досконало дотримуватися Мойсеєвого закону, цей закон засуджував його як грішника, що заслуговує смерті (Рм 7:7—11). Але Павло говорить, що він «помер для закону», тобто був звільнений від Закону. Ця Закон-угода була скасована на підставі Ісусової смерті на стовпі мук (Кл 2:13, 14). Тому Павло написав християнам в Римі, що вони «померли для Закону» «через Христове тіло» (Рм 7:4). Якщо християни вірили в Христову жертву, то вони «померли для Закону». Оскільки саме Закон привів Павла до Христа, Павло міг сказати, що він «помер для закону завдяки закону». (Див. коментарі до Гл 3:24 і 3:25.)

Виявляє, що вірить у нього. Букв. «вірить у нього». Тут вжито грецьке дієслово пісте́уо (споріднене з іменником пı́стіс, який зазвичай перекладається як «віра»), основне значення якого — «вірити». Однак це слово може мати різні відтінки значення, залежно від контексту і граматичної конструкції речення. Часто воно означає більше, ніж просто вірити чи визнавати, що хтось існує (Як 2:19). Воно передає думку про віру і довір’я, які спонукують до послуху. В Ів 3:16 дієслово пісте́уо вживається разом з прийменником ейс («у»). Про цей грецький вислів один вчений говорить: «У такій конструкції слово “віра” передає думку про дії, про щось, що люди роблять, тобто про вияв віри у когось» (Kaufman P. L. An Introductory Grammar of New Testament Greek. 1982. P. 46). Ісус, очевидно, мав на увазі людину, яка доводить свою віру не одним вчинком, а способом життя. В Ів 3:36 подібний вислів, «хто виявляє, що вірить у Сина», протиставляється вислову «хто... Сина не слухається». Отже, в цьому контексті вислів «виявляє, що вірить» передає думку про міцну віру, доказом якої є послух.

Христова любов. Або «любов до Христа». Грецький вислів можна зрозуміти або як «любов, яку Христос виявляє до нас», або як «любов, яку ми виявляємо до Христа». На думку декого, тут можливі обидва значення. Але контекст показує, що Павло наголошує на любові, яку виявив Христос (2Кр 5:15).

Я прибитий до стовпа разом з Христом. У Євангеліях грецьке дієслово сінстауро́о вживається стосовно тих, хто був страчений поряд з Ісусом (Мт 27:44; Мр 15:32; Ів 19:32; див. коментар до Рм 6:6). Подібно до інших християн, Павло міг сказати: «Я живу завдяки вірі в Божого Сина» (Гл 3:13; Кл 2:14). Виявляючи віру в страченого Христа, християни юдейського походження жили вже не як ті, хто перебував під Законом, а як послідовники Христа (Рм 10:4; 2Кр 5:15; див. коментар до Гл 2:19).

В тілі. Тобто, як людина.

Який полюбив мене і віддав за мене самого себе. Тут Павло використовує займенник «мене», і це вказує на те, що кожна людина, яка вірить в Ісуса, може отримати благословення, котрі стали можливими завдяки Христовій жертві. (Див. коментар до Ів 3:16.) Павло усвідомлював, що Христос виявив велику любов до нього особисто, він приймав цей дар і тому виявляв любов, доброту і щедрість до інших. (Див. коментар до 2Кр 5:14; пор. 2Кр 6:11—13; 12:15.) Він був вдячний за те, що Ісус покликав його стати учнем, хоча колись він переслідував Христових послідовників. Павло розумів, що Ісус з любові віддав своє життя за людей — і не лише за праведних, а й за тих, хто був обтяжений гріхами. (Пор. Мт 9:12, 13.) Хоча Павло сказав, що Христос віддав себе в жертву за нього особисто, він усвідомлював, що ця викупна жертва принесе користь незліченній кількості людей.

Була прибита з ним до стовпа. У Євангеліях грецьке дієслово сінстауро́о вживається стосовно тих, хто був страчений поряд з Ісусом (Мт 27:44; Мр 15:32; Ів 19:32). Павло у своїх листах кілька разів згадує про Ісусову страту на стовпі (1Кр 1:13, 23; 2:2; 2Кр 13:4), але тут він говорить про страту в переносному значенні. Він показує, що християни умертвили свою стару особистість завдяки вірі в страченого на стовпі Христа. Павло використовує це дієслово в подібному значенні у своєму листі до галатів, коли пише: «Я прибитий до стовпа разом з Христом» (Гл 2:20).

Христос, по суті, помер даремно. Павло підкреслює, що якби людина могла бути визнана праведною завдяки закону, тобто вчинкам, яких вимагає Мойсеїв закон, то Христова смерть була б непотрібною. У цьому вірші Павло також пояснює, що той, хто намагається заслужити дар життя, насправді відкидає Божу незаслужену доброту (Рм 11:5, 6; Гл 5:4).