Збирати. Грецьке слово лоґı́а, перекладене тут як «збирати», вживається в Біблії лише двічі, в 1Кр 16:1, 2. З контексту, а також з того, які слова використовує Павло, можна зробити висновок, що йдеться про збір грошей, а не їжі чи одягу. В тексті оригіналу перед словом лоґı́а стоїть означений артикль, і це вказує на те, що Павло говорить про конкретний збір грошей, про який коринфяни вже знали. Очевидно, що гроші збирали спеціально для християн в Юдеї, які у той час опинилися в скруті (1Кр 16:3; Гл 2:10).

Перший день тижня. Тут Павло, мабуть, говорить про день, що наставав після юдейської суботи. Він радить, щоб кожен християнин у Коринфі відкладав якісь кошти для пожертв нужденним і робив це на початку тижня; так він покаже, що для нього це важливо. Кожен має жертвувати особисто і відповідно до своїх можливостей (1Кр 16:1). Дехто вважає, що цією вказівкою Павло замінює для християн суботній день неділею, але це не так (Кл 2:16, 17).

Тих... пошлю віднести ваш щедрий дар до Єрусалима. Приблизно в 55 році н. е. християни в Юдеї потрапили в матеріальну скруту. Збори в Галатії, Македонії та Ахайї вирішили надати їм допомогу, і Павло наглядав за збиранням цих пожертв (1Кр 16:1, 2; 2Кр 8:1, 4; 9:1, 2). Коли в 56 році н. е. він вирушив у довгу подорож до Єрусалима, щоб передати пожертвувані кошти від кількох зборів, його супроводжувала група чоловіків. Можливо, кожен з цих зборів послав своїх представників, щоб піти з Павлом (Дії 20:3, 4; Рм 15:25, 26). Подорожувати такою великою групою було безпечніше, адже по дорозі могли напасти грабіжники (2Кр 11:26). Разом з Павлом зібрані кошти несли тільки ті, кого рекомендували збори, тож не мало виникати жодних підозр, що вони зловживатимуть цими коштами. Отже, ті, хто пожертвував гроші, могли бути впевнені, що їх використають за призначенням (2Кр 8:20).

Македонію. Див. глосарій, «Македонія», і додаток Б13.

Якщо на це буде воля Єгови. Вислів, що наголошує на тому, як важливо брати до уваги Божу волю, коли ми щось робимо чи плануємо. Апостол Павло постійно пам’ятав про цей принцип (Дії 18:21; 1Кр 16:7; Єв 6:3). Учень Яків також заохочував своїх читачів казати: «Якщо Єгова захоче, то будемо живі й зробимо те чи інше» (Як 4:15). Яків не мав на увазі, що християни повинні завжди говорити цей вислів уголос, вживати його шаблонно або приписувати йому якусь чудодійну силу. Натомість християнам потрібно намагатися зрозуміти Божу волю і поводитися згідно з нею.

Якщо дозволить Єгова. Цей і подібні вислови, що вживаються у Грецьких Писаннях, наголошують на тому, як важливо брати до уваги Божу волю, коли щось робимо чи плануємо (Єв 6:3; Як 4:15; див. коментар до 1Кр 4:19; щоб дізнатись про підстави вживання Божого імені у цьому вислові, див. додаток В3, вступ і 1Кр 16:7).

П’ятидесятниці. Див. глосарій, «П’ятидесятниця», і додаток Б15.

Я пробуду в Ефесі. Ці Павлові слова служать вагомим доказом того, що він написав цей лист в Ефесі. Непрямим підтвердженням цього є слова з 1Кр 16:19, де Павло разом зі своїми вітаннями передає вітання від Акили і Приски (Прискилли). Згідно з Дії 18:18, 19, ця пара ще раніше переїхала з Коринфа до Ефеса.

Двері віри. Або «двері до віри». Єгова відкрив ці символічні двері, давши людям з інших народів, тобто неєвреям, можливість розвинути віру. У Біблії віра часто включає довір’я, яке спонукує до послуху (Як 2:17; див. коментар до Ів 3:16). У своїх листах Павло тричі вживає слово «двері» у переносному значенні (1Кр 16:9; 2Кр 2:12; Кл 4:3).

Широкі двері, а з ними й доступ до діяльності. Це один із трьох випадків, коли Павло використовує слово «двері» у переносному значенні (2Кр 2:12; Кл 4:3; див. коментар до Дії 14:27). Діяльність Павла в Ефесі вплинула на працю проповідування в цілому регіоні. Він провів приблизно три роки в Ефесі (бл. 52—55 рр. н. е.), і це посприяло зокрема тому, що добра новина про Царство поширилася по всій римській провінції Азія (Дії 19:10, 26; див. глосарій, «Азія»). Такі міста, як Колосси, Лаодикія і Гієраполь, розташовані в глибині краю на деякій віддалі від Ефеса, почули добру новину, хоча Павло, очевидно, не був там особисто. Можливо, він послав туди Епафраса, щоб той розпочав працю проповідування (Кл 4:12, 13). Здається, що у цей період активної діяльності добра новина досягла також Філадельфії, Тіатири і Сард.

Працю Єгови. Тут Павло говорить про працю, або служіння, що Бог доручив йому і Тимофію. Як каже Павло в 1Кр 3:9, християни мають честь бути «Божими співпрацівниками». (Щоб дізнатися про підстави вживання Божого імені в цьому вислові, див. додаток В3, вступ і 1Кр 16:10.)

Що стосується нашого брата Аполлоса. Здається, Аполлос був неподалік Ефеса або в самому місті, де Павло написав 1 Коринфян. Раніше Аполлос вже проповідував в Коринфі (Дії 18:24—19:1а), і коринфяни дуже поважали його. Хоча Павло просив його відвідати коринфський збір, тоді Аполлос не планував це робити. Можливо, він мав багато справ або ж боявся, що його візит призведе до ще більшого розбрату в зборі (1Кр 1:10—12). У будь-якому разі коротка згадка Павла про «нашого брата Аполлоса» показує, що ці двоє активних місіонерів не дозволяли поділенням у коринфському зборі порушити їхню єдність, як вважають деякі біблійні коментатори (1Кр 3:4—9, 21—23; 4:6, 7).

З братами. На думку декого, Павло мав на увазі Стефана, Фортуната і Ахаїка, які провідали його в Ефесі (1Кр 16:17, 18) і потім, можливо, передали цей лист у Коринф.

Будьте мужні. Або «поводьтеся як чоловіки». Вжите тут грецьке дієслово андрı́зомай походить від іменника ане́р, що означає «чоловік». Хоча буквальне значення цього слова — «поводитися як чоловік», воно перш за все означає бути сміливим та мужнім, і саме так воно передано в багатьох перекладах. Павло звернувся з цими словами до всіх у зборі, тож жінкам теж потрібно було виявляти мужність. Хоча Павло заохочував всіх християн бути мужніми, як чоловіки, він також сказав про себе і своїх співпрацівників, що вони були «лагідні... немов мати, що годує своїх немовлят» (1Фс 2:7). Грецьке дієслово андрı́зомай вживається в Грецьких Писаннях лише тут, але воно використовується понад 20 разів у Септуагінті як переклад подібних єврейських висловів, що означають «бути мужнім; бути сильним». Наприклад, воно вживається тричі в Пв 31:6, 7, 23, де Мойсей наказав народу та Ісусу Навину: «Будьте мужні». Це дієслово також використовується тричі в ІсН 1:6, 7, 9, де Єгова сказав Ісусу Навину: «Будь... сильний».

Ахайї. Див. коментар до Дії 18:12.

Дуже прошу. Або «благаю». (Щоб дізнатись про значення вжитого тут грецького слова паракале́о, див. коментар до Рм 12:8.)

Підбадьорювати. Або «настійно заохочувати». Грецьке слово паракале́о буквально означає «кликати стати поруч». Це слово має широке значення і може означати «заохочувати; підбадьорювати» (Дії 11:23; 14:22; 15:32; 1Фс 5:11; Єв 10:25), «потішати» (2Кр 1:4; 2:7; 7:6; 2Фс 2:17) і в деяких контекстах — «дуже просити; настійно заохочувати» (Дії 2:40; Рм 15:30; 1Кр 1:10; Флп 4:2; 1Фс 5:14; 2Тм 4:2; Тит 1:9, прим.). Оскільки слова «настійно заохочувати», «потішати» і «підбадьорювати» близько споріднені, це вказує на те, що християнин ніколи не має бути суворим чи різким, коли заохочує інших до чогось.

Ахайї. У Грецьких Писаннях назва Ахайя стосується римської провінції у південній Греції. Столицею провінції було місто Коринф. У 27 році до н. е., коли Цезар Август реорганізував дві грецькі провінції — Македонію та Ахайю, Ахайєю став називатись півострів Пелопоннес і частина материкової Греції. Провінція Ахайя підпорядковувалася римському сенату і нею керував проконсул в Коринфі, столиці провінції (2Кр 1:1). У Грецьких Писаннях також згадуються інші міста у провінції Ахайя — Афіни і Кенхрея (Дії 18:1, 18; Рм 16:1). Ахайю часто згадували разом з Македонією — провінцією, яка межувала з нею на півночі (Дії 19:21; Рм 15:26; 1Фс 1:7, 8; див. додаток Б13).

Що зі мною. Букв. «присутності». Тут Павло вживає грецьке слово парусı́а стосовно своїх трьох співпрацівників, які були з ним. В подібному значенні воно використовується ще п’ять разів у Грецьких Писаннях (2Кр 7:6, 7; 10:10; Флп 1:26; 2:12). Також це слово вживається щодо невидимої присутності Ісуса Христа (Мт 24:3; 1Кр 15:23). Слово парусı́а («присутність») може стосуватися невидимої присутності, як це видно у праці юдейського історика Йосифа Флавія. Він писав грецькою мовою і говорив про парусı́а Бога на горі Сінай, де невидима присутність Бога підтверджувалася громом і блискавкою («Юдейські старожитності», кн. 3, розд. 5, абз. 2). Павло вживає споріднене дієслово па́реймі («бути присутнім»), коли говорить про те, що він «присутній духом», але «відсутній тілом» (1Кр 5:3). Хоча слово парусı́а перекладається в багатьох перекладах як «прихід», варіант перекладу «присутність» узгоджується з тим, як Павло використовує це слово в Флп 2:12, коли протиставляє свою «присутність» своїй відсутності. (Див. коментар до 1Кр 15:23.)

Під час його присутності. Слово «присутність» вперше вживається в Мт 24:3, де описано, як дехто з учнів Ісуса запитує про «ознаку [його] присутності». Це слово стосується присутності Ісуса Христа у царській владі. Присутність Ісуса почалася, коли він невидимо для людей сів на престол як Месіанський Цар на початку останніх днів цього віку. Грецьке слово парусı́а, перекладене як «присутність», в багатьох перекладах передане як «прихід», але його буквальне значення — «бути поряд». Присутність Ісуса мала тривати певний період, а не просто бути чимось короткочасним, як у випадку з приходом. Те, що слово парусı́а має таке значення, видно з Мт 24:37—39, де «дні Ноя... до Потопу» порівнюються з «часом присутності Сина людського». Крім того, у Флп 2:12 Павло використовує слово парусı́а, протиставляючи свою «присутність» своїй відсутності. (Див. коментар до 1Кр 16:17.) Тож Павло пояснює, що ті, хто... належить Христу, тобто його помазані духом брати і співспадкоємці, воскресатимуть для життя в небі через якийсь час після того, як Ісус стане небесним Царем Божого Царства.

Збори в Азії. Тобто, в римській провінції Азія. (Див. глосарій, «Азія».) У Дії 19:10 сказано, що під час Павлового перебування в Ефесі «усі жителі провінції Азія... почули слово Господнє». Коли Павло в Ефесі писав 1 Коринфян (бл. 55 р. н. е.), він, очевидно, мав на увазі збори в Колоссах, Лаодикії та Гієраполі (Кл 4:12—16). Крім того, ці привітання могли бути й від інших зборів, згаданих у книзі Об’явлення, зокрема зборів у Смирні, Пергамі, Сардах, Тіатирі та Філадельфії, які, мабуть, вже існували в той час (Об 1:4, 11).

Акила і Приска. Див. коментар до Дії 18:2.

Збір в їхньому домі. Християни в першому столітті часто збиралися разом у приватних домах (Рм 16:3, 5; Кл 4:15; Флм 2). Грецьке слово екклесı́а, перекладене як «збір», стосується групи людей, зібраних зі спільною метою (1Кр 12:28; 2Кр 1:1). У деяких перекладах Біблії грецьке слово екклесı́а в цьому та інших віршах перекладається як «церква». Але оскільки багато людей асоціює слово «церква» не з групою людей, які поклоняються Богові, а з будівлею, де проводяться релігійні служби, слово «збір» точніше передає потрібне значення.

Акила. Цього вірного християнина та його віддану дружину Прискиллу (Приску) названо «співпрацівниками» Павла (Рм 16:3). У Грецьких Писаннях про них згадується шість разів (Дії 18:18, 26; 1Кр 16:19; 2Тм 4:19), і кожного разу вони згадуються разом. Ім’я Прискилла — це зменшувальна форма імені Приска. Коротше ім’я міститься в листах Павла, а довше використовує Лука. Вживання різних форм римських імен було поширеним у ті часи. Акила і Прискилла оселилися в Коринфі після того, як у 49 або на початку 50 року н. е. імператор Клавдій видав наказ, щоб юдеї покинули Рим. Восени 50 року н. е. у Коринф прибув Павло. Він працював разом з цим подружжям, виготовляючи намети. Безсумнівно, Акила та Прискилла допомагали Павлові зміцнювати новоутворений коринфський збір. Акила був родом з Понту, регіону на півночі Малої Азії вздовж узбережжя Чорного моря. (Див. додаток Б13.)

Святим поцілунком. Див. коментар до Рм 16:16.

Святим поцілунком. У своїх чотирьох листах (тут і в 1Кр 16:20; 2Кр 13:12; 1Фс 5:26) Павло заохочує одновірців вітати одне одного «святим поцілунком». Апостол Петро використав подібний вислів: «З любов’ю вітайте одне одного поцілунком» (1Пт 5:14). У біблійні часи поцілунок був знаком прив’язаності, поваги до когось чи миру з кимось. Також поцілунком віталися або прощалися (Рт 1:14; Лк 7:45). Цілувати одні одних могли не тільки чоловік і жінка, які були родичами (Бт 29:11; 31:28), але і родичі-чоловіки та близькі друзі (Бт 27:26, 27; 45:15; Вх 18:7; 1См 20:41, 42; 2См 14:33; 19:39; див. коментарі до Дії 20:37). Поцілунки, якими вітали одне одного християни, свідчили про теплі братерські почуття і їхню єдність у правдивому поклонінні. Вони не були формальністю чи якимось обрядом, а також не мали романтичного чи сексуального підтексту (Ів 13:34, 35).

Власною рукою. Див. коментар до 1Кр 1:1.

Наш брат Состен. Ім’я Состен було не дуже поширеним. У Біблії це ім’я згадується ще тільки в Дії 18:17, де говориться про начальника синагоги, який постраждав від рук натовпу в Коринфі. Тож цілком можливо, що згодом цей чоловік став християнином, перебував з Павлом в Ефесі і саме його названо «нашим братом». З 1Кр 16:21 видно, що більшу частину листа Павло писав не власноруч, тому можна зробити висновок, що Состен був секретарем, який записав цього листа.

Прийди ж, Господи! Тут Павло вживає арамейський вислів, який грецькою мовою транслітерується як Мара́ната. Подібно до інших семітських висловів, як-от «Амінь» та «Алілуя», цей вислів, очевидно, був відомий християнам, тому Павло вжив його без жодних пояснень. Думка, яку передає вислів Мара́ната, подібна до завершальних слів в Об 22:20, де апостол Іван вигукнув: «Амінь! Прийди, Господи Ісусе». Деякі вчені вважають, що цей арамейський вислів потрібно транслітерувати як Мара́н ата́, що означало б «Господь іде» або «Господь прийшов».