Свідки Єгови в Болгарії ревно навчають людей правди про Бога та його Слово, Біблію. З 2000 року їм допомагають сотні Свідків, які переїхали туди з інших країн. З якими труднощами стикаються ті, хто хоче служити за кордоном? Чому такий крок вартий зусиль? Ось що розповідає дехто з братів і сестер, які переїхали в Болгарію.

 «Ми завжди мали перед собою мету служити в країні, де є більша потреба,— каже Даррен з Англії.— Після одруження з Дон ми переїхали в Лондон, щоб навчати біблійної правди російськомовних людей. Ми кілька разів складали конкретні плани, щоб переїхати за кордон, але з певних причин нам це не вдавалося. Ми майже опустили руки. Але один наш друг допоміг побачити, що наші обставини вже нас не обтяжують і що ми можемо досягнути своєї мети». Даррен і Дон почали цікавитися, в якій країні є більша потреба та куди вони реально можуть переїхати. І 2011 року вони переїхали в Болгарію.

 Ті, хто переїхав у країни, де є більша потреба, отримують багато радості, і їхній приклад надихає також інших ставити перед собою таку мету. «Я познайомилася з ревними Свідками, які служили в Південній Америці та Африці,— розповідає Джада, яка зі своїм чоловіком Лукою жила в Італії.— Ці брати і сестри з таким захопленням розказували різні випадки зі служіння, що це на мене сильно вплинуло, і я почала ставити перед собою нові духовні цілі».

 Томаш і Вероніка разом зі своїми двома дітьми, Кларою і Матіясом, переїхали з Чехії в Болгарію 2015 року. Що їх до цього спонукало? Томаш пояснює: «Ми роздумували над прикладом тих, хто переїхав за кордон, у тому числі наших родичів. Їхня радість передавалася нам, і ми це обговорювали в сімейному колі». Ця щаслива сім’я тепер проповідує в новій території — болгарському місті Монтана.

 У Болгарію також переїхала Лінда. Вона розповідає: «Багато років тому я побувала в Еквадорі та познайомилася з братами й сестрами, які переїхали в ту країну проповідувати. Спілкування з ними наштовхнуло мене на думку, що, може, і мені переїхати туди, де є більша потреба». Петтері і Надя, подружжя з Фінляндії, теж роздумували над прикладом інших. Вони кажуть: «У нашому рідному зборі служили досвідчені вісники, які колись проповідували там, де є більша потреба. Вони завжди з захопленням розповідали про роки, проведені в закордонному служінні. За їхніми словами, це були найкращі роки в житті».

 Тим, хто хоче служити за кордоном, потрібно добре все планувати (Луки 14:28—30). «Коли я почала серйозно задумуватися про служіння в іншій країні,— пригадує Неле з Бельгії,— то стала молитися і шукати відповідні статті в наших публікаціях. Я уважно їх читала і старалася побачити, над чим мені ще працювати».

 Крістіан та Ірміна з Польщі живуть у Болгарії вже понад дев’ять років. Ще до свого переїзду вони відвідували зібрання болгаромовної групи в Польщі і тепер бачать, наскільки це було мудро. Вісники в тій групі заохочували їх вивчати болгарську і допомагали у цьому. Крістіан та Ірміна пригадують: «Ми зрозуміли, як це чудово виявити готовність і побачити, як Бог Єгова про нас дбає. Коли ти без вагань кажеш Єгові: “Ось я! Пошли мене!” — тоді можеш гори перевертати» (Ісаї 6:8).

 Рето і Корнелія, подружжя зі Швейцарії, теж захотіли служити в Болгарії. Щоб підготуватись до переїзду і заощадити гроші, вони вирішили спростити життя. Це подружжя розповідає: «За рік до переїзду ми поїхали туди на тиждень, щоб добре все роздивитися. Там ми поспілкувалися з подружжям досвідчених місіонерів, і вони дали нам деякі поради». Рето і Корнелія прислухались до цих порад і вже понад 20 років служать у Болгарії.

 Ті, хто переїжджає за кордон, мають пристосуватися до нових і часто незвичних обставин (Дії 16:9, 10; 1 Коринфян 9:19—23). Чи не найбільша трудність — це опанування мови. Згаданий раніше Лука розповідає: «Нам з дружиною завжди подобалось давати коментарі на зібраннях своїми словами. А в Болгарії на початках нам було дуже важко підготувати навіть простенький коментар. Ми почувались як діти. Насправді коментарі місцевих діток були набагато ліпшими, ніж наші».

 Равіль з Німеччини каже: «Вивчати мову було так важко. Але я завжди собі нагадував: “Дуже не переймайся своїми помилками і вмій над ними посміятися”. Я дивився на свої труднощі не як на проблему, а як на частину священного служіння Єгові».

 Лінда, про яку ми розповідали, пригадує: «Мені взагалі важко даються мови, а болгарська не з легких. Багато разів я вже думала махнути на все рукою. Ти почуваєшся так самотньо, коли не можеш спілкуватися з людьми і розуміти, що вони тобі говорять. Щоб залишатися духовно сильною, я вивчала все шведською мовою. І зрештою з допомогою моїх любих братів і сестер я змогла подолати мовний бар’єр».

 Ще одна трудність — це туга за домом, адже людина їде далеко від родичів і друзів. Ось що каже Ева, яка переїхала в Болгарію зі своїм чоловіком Яннісом: «Спочатку було відчуття самотності. Щоб це нас не гнітило, ми регулярно спілкувалися з рідними і друзями, яких залишили вдома, а також знайшли собі нових друзів».

 Бувають ще й інші труднощі. Роберт і Ліана, які переїхали зі Швейцарії, розповідають: «Нелегко було звикати до місцевої мови і культури. Та ще й ці холодні зими, до яких ми не звикли». Однак це подружжя вже 14 років вірно служить у Болгарії. Що їм допомагає? Позитивний погляд і почуття гумору.

 Ліллі з теплотою розповідає про служіння там, де є більша потреба: «Переїхавши в Болгарію, я побачила руку Єгови, як ніколи раніше. Тут я маю більше нагод допомагати людям і завдяки цьому зростаю духовно та почуваюся радісною і щасливою». Думку Ліллі продовжує її чоловік Равіль: «Це найкращий спосіб життя, бо ми маємо змогу познайомитися з ревними Свідками Єгови з інших країн, в яких великий досвід у навчанні біблійних істин. Їхній досвід мене дуже збагатив».

 Багато наших братів і сестер виявляють охочий дух і готовність іти на жертви. Завдяки цьому «добра новина про Царство» проповідується по цілій населеній землі (Матвія 24:14). Ті, хто переїхав у Болгарію, на власні очі побачили, що Єгова задовольняє бажання їхнього серця і робить успішними всі їхні плани (Псалом 20:1—4).