Перейти до матеріалу

Перейти до змісту

БІБЛІЯ ЗМІНЮЄ ЖИТТЯ

Тепер я можу допомагати іншим

Тепер я можу допомагати іншим
  • РІК НАРОДЖЕННЯ: 1981

  • КРАЇНА: ГВАТЕМАЛА

  • ФАКТИ З ЖИТТЯ: ТРАГІЧНЕ ДИТИНСТВО

МОЄ МИНУЛЕ.

Я народився у віддаленому містечку Акуль, що в гористій місцевості на заході Гватемали. Моя сім’я належала до етнічної групи ішіль, яку утворюють потомки майя. Окрім іспанської, я знав також місцеву мову. Перші роки мого життя збіглися з жорстоким періодом громадянської війни у Гватемалі, яка тривала 36 років. Тоді загинуло багато людей з народу ішіль.

Якось, коли мені було чотири, мій семирічний братик грався ручною гранатою. Вона несподівано вибухнула. Я через це втратив зір, а мій брат, як не прикро, життя. Відтоді я ріс у навчальному закладі для незрячих дітей у місті Гватемалі. Там я вивчив шрифт Брайля. Не знаю чому, але працівники того закладу забороняли мені спілкуватися з іншими дітьми і мої однокласники уникали мене. Я був дуже самотнім, тому з нетерпінням чекав двох місяців у році, коли міг бути вдома зі своєю ніжною і співчутливою мамою. На жаль, вона померла, коли я мав лише десять років. Я почувався спустошеним, адже втратив єдину на світі людину, яка мене любила.

Через рік я повернувся до рідного міста і почав жити в мого брата по батькові. Він та його сім’я дбали про всі мої фізичні потреби, та не було нікого, хто підтримав би мене емоційно. Інколи я зі слізьми запитував Бога: «Чому померла моя мама? Чому я осліп?» Люди казали, що на це була Божа воля, тож я дійшов висновку, що Бог байдужий і несправедливий. Я не вчинив самогубства тільки тому, що не мав такої можливості.

Через сліпоту я був фізично та емоційно беззахисним. Я кілька разів зазнавав сексуальної наруги, але ніколи не розповідав про це, бо думав, що всім і так байдуже. Люди рідко говорили зі мною, і я ні з ким не заводив розмови. Я був пригніченим відлюдником, який нікому не довіряв.

ЯК БІБЛІЯ ЗМІНИЛА МОЄ ЖИТТЯ.

Коли я мав 13 років, до мене під час перерви підійшло подружжя Свідків Єгови. Прийти їх попросила одна вчителька, яка жаліла мене. Вони зачитали біблійну обіцянку про те, що мертві повернуться до життя і сліпі знову будуть бачити (Ісаї 35:5; Івана 5:28, 29). Мені подобалося те, що розповідали Свідки, але спілкуватися з ними мені було нелегко, адже я не звик говорити. Незважаючи на мою замкненість, вони приходили до мене та продовжували з добротою і терпінням навчати мене про Біблію. Їм доводилось долати понад 10 кілометрів і йти гірською дорогою.

Мій брат описав мені цих людей як охайно вдягнених, але незаможних. Проте вони завжди на знак уваги приносили мені маленькі подарунки. Я розумів, що тільки правдиві християни можуть бути такими саможертовними.

Я вивчав Біблію за допомогою публікацій шрифтом Брайля. Розумом я сприймав усі біблійні вчення, але не всі вони торкалися мого серця. Наприклад, мені було важко повірити, що Бог піклується про мене і що інші, подібно до нього, можуть щиро цікавитися мною. Я розумів, чому Єгова на певний час дозволив існувати злу, але не бачив у ньому люблячого Батька *.

Поступово знання з Біблії допомогли мені змінити свій погляд. Я дізнався, що Бог глибоко співчуває тим, хто зазнає страждань. Про своїх служителів, які зносили несправедливість, Бог сказав: «Безперечно, я побачив, як мій народ страждає... Я добре знаю про їхній біль і страждання» (Вихід 3:7). Зрештою я почав цінувати ніжні риси Єгови, і це спонукало мене присвятити йому своє життя. У 1998 році я охрестився і став Свідком Єгови.

З братом, який взяв мене у свою сім’ю

Приблизно через рік після хрещення я поїхав на навчання для незрячих, яке проходило неподалік від міста Ескуінтла. Старійшина з місцевого збору дізнався про те, наскільки важко мені було добиратися на зібрання, коли я жив у рідному місті. Річ у тім, що мені доводилось іти тією самою гірською дорогою, що й подружжю Свідків, яке навчало мене Біблії. Той старійшина подбав про мене і знайшов в Ескуінтлі сім’ю Свідків, яка охоче погодилася взяти мене до себе і допомагати мені приходити на зібрання. Донині ця сім’я піклується про мене як про рідного.

Я можу ще багато розповісти про щиру любов братів і сестер зі збору, яку вони виявили мені. Це запевняє мене в тому, що Свідки Єгови є правдивим християнами (Івана 13:34, 35).

ЯКИЙ ПОЖИТОК Я ОТРИМАВ.

Я більше не почуваю себе нікчемною людиною, яка не має надії. Тепер моє життя наповнене змістом. Більшість свого часу я присвячую тому, щоб навчати людей цінних істин з Біблії, і це допомагає мені не зосереджуватися на своїх обмеженнях. Також я служу старійшиною і виголошую біблійні промови як у своєму, так і в сусідніх зборах. Мені навіть випала честь виступати з промовами на регіональних конгресах, на яких були присутні тисячі людей.

Виголошую промову з допомогою Біблії шрифтом Брайля

У 2010 році я закінчив Школу удосконалення служіння (тепер Школа для проповідників Царства), що проходила у Сальвадорі. Вона навчила мене краще виконувати свої обов’язки у зборі. Завдяки цій школі я переконався, що мене любить і цінує Єгова — Бог, який для виконання своєї волі може підготувати кожного.

Ісус сказав: «Більше щастя в тому, щоб давати, а не брати» (Дії 20:35). Я по-справжньому щасливий, адже тепер я можу допомагати іншим, чого раніше навіть не уявляв.

^ абз. 13 Більше інформації про те, чому Бог допускає зло, ви знайдете в 11-му розділі книжки «Чого насправді вчить Біблія?». Книжка опублікована Свідками Єгови.