«ЯК?! Ти не будеш поклонятися своїм предкам? — запитала моя мама.— Хіба ти не розумієш, що завдяки їм ти живеш? Ти не будеш їм вдячна? Як ти можеш відкидати звичаї, які передаються з покоління в покоління? Тим, що ти відмовляєшся вшановувати наших предків, ти кажеш, що наше поклоніння безглузде». Промовивши це, мама розплакалась.

Мама ніколи так зі мною не розмовляла. Крім того, вона дозволила мені вивчати Біблію. Це було свого роду ввічливою відмовою, коли їй самій запропонували таке вивчення. Я завжди слухалась її, і тепер мені було так важко не виконати її вимоги. Все ж цього разу я мала догоджати Єгові. Без його сили я цього б не зробила.

Як і більшість японців, ми були буддистами. Але вже після двох місяців вивчення Біблії зі Свідками я переконалася, що ця книга правдива. Я дізналася, що маю небесного Батька, і захотіла ліпше пізнати його. Ми з мамою любили обговорювати те, про що я довідувалась. Я почала ходити до Залу Царства на недільні зібрання. Здобувши знання правди, я сказала мамі, що не буду брати участі в буддистських обрядах. Несподівано її ставлення до мене змінилось. «Це ганьба для сім’ї, якщо хтось з її членів не любить своїх предків»,— промовила мама. Вона вимагала, щоб я негайно припинила вивчати Біблію і перестала ходити на зібрання. Ніколи б не подумала, що моя мама може таке сказати. Це була наче інша людина.

Тато підтримав маму. З шостого розділу Листа до ефесян я дізналася, що Єгова хоче, аби я слухалася батьків. Спочатку я думала: коли послухаюсь їх, вони будуть слухати мене і в нашій сім’ї знову запанує мир. Крім того, на мене чекали вступні іспити до середньої школи і я мала до них готуватися. Тож я погодилася виконувати їхні вимоги протягом трьох місяців, але пообіцяла Єгові, що після того знову ходитиму на зібрання.

Моє рішення було погане з двох причин. По-перше, я думала, що мої почуття за три місяці не зміняться. Однак я швидко почала відчувати духовний голод і віддалятися від Єгови. По-друге,  мама і тато не йшли мені назустріч, а ще сильніше наполягали на тому, щоб я повністю порвала з правдивим поклонінням.

У Залі Царства я зустріла багатьох Свідків, які стикнулися з протидією в сім’ї. Вони запевнили, що Єгова зміцнить мене (Матв. 10:34—37). Вони пояснили, що саме через мене мої рідні можуть отримати спасіння. Тому я почала палко молитися до Єгови, бо прагнула навчитись покладатися на нього.

Батьки по-різному протидіяли мені. Мама намагалася вмовляти мене і наставляти на розум. Зазвичай я мовчала. Коли ж я починала говорити, то емоції брали верх, бо ми обидві хотіли висловити свою думку. Щоб був спокій, я мала більше рахуватися з почуттями і віруваннями мами. Батьки доручали мені більше хатніх обов’язків, аби я нікуди не йшла. Вони іноді закривали мене вдома або не давали мені їсти.

Мама шукала підтримки в інших. Вона звернулася до мого вчителя, проте він вирішив не втручатися. Тоді мама привела мене до свого начальника, щоб він переконав мене в тому, що всі релігії марні. Вдома мама телефонувала різним родичам і слізно благала про допомогу. Через це мені було прикро. Але на зібраннях старійшини нагадали мені, що таким чином мама ненавмисно свідчить усім цим людям.

Згодом постало питання про вступ до університету. Батьки планували дати  мені те, що, як вони вважали, буде найліпшим стартом у житті. Вони надіялися, що так я зможу знайти хорошу роботу. Через емоції ми не могли спокійно обговорювати це питання, тому я написала татові й мамі кілька листів, в яких виклала свої цілі. Розлючений батько погрожував: «Думаєш, що зможеш знайти роботу? То знайди її до завтра — інакше підеш з дому». Я молилася про це до Єгови. Наступного дня під час служіння дві сестри, незалежно одна від одної, попросили мене навчати їхніх дітей. Батькові це не сподобалось, і він зовсім перестав розмовляти зі мною та почав мене ігнорувати. Мама сказала, що ліпше б я була злочинницею, ніж Свідком Єгови.

Інколи мене цікавило, чи Єгова хотів, щоб між мною і батьками було таке протистояння. Але завдяки багатьом молитвам і роздумам над біблійними віршами про любов Єгови я почала об’єктивно дивитися на протидію і розуміти: мої батьки так поводяться, бо переживають за мене. Єгова допоміг мені виправити мислення і показав, що́ я маю робити. До того ж чим більше я брала участь у служінні, тим більше його любила. Тож моєю метою стало піонерське служіння.

Деякі сестри, дізнавшись про моє бажання служити піонеркою, радили мені почекати, поки батьки заспокояться. Я молилася про мудрість, проводила глибоке особисте вивчення, перевіряла свої спонуки і розмовляла зі зрілими братами та сестрами. Я зробила висновок, що хочу догоджати Єгові. Крім того, я зрозуміла: відкладати піонерське служіння — не гарантія, що батьки змінять свою думку.

Я почала служити піонеркою в останній рік навчання в середній школі. Через деякий час я поставила собі за мету служити там, де більша потреба. Батьки не хотіли, щоб я покидала дім. Тому я чекала, поки мені виповнилося 20 років. Тоді, щоб заспокоїти маму, я попросила філіал призначити мене в південну частину Японії, де жили наші родичі.

Служачи там піонеркою, я вивчала Біблію з кількома особами, і вони охрестилися. Разом з тим я вивчала англійську мову, щоб розширити своє служіння. У нашому зборі було двоє братів, котрі служили спеціальними піонерами. Я бачила їхній запал, як вони допомагали іншим і теж захотіла стати спеціальною піонеркою. У той час моя мама двічі серйозно хворіла. Кожного разу я приїжджала додому, щоб піклуватися про неї. Це її дивувало, і вона стала до мене трохи добрішою.

Через сім років я отримала листа від Ацуші, згаданого вище спеціального піонера. Він написав, що хоче одружитися, і поцікавився, що́ я думаю про нього. Я ніколи не мала романтичних почуттів до Ацуші і не думала, що він має якісь почуття до мене. Через місяць я відповіла, що хочу, аби ми ближче познайомилися. Виявилося, що в нас багато спільного: обоє прагнемо служити повночасно і в будь-якому виді служіння. Згодом ми одружилися. Яка ж я була щаслива, що мама, тато і кілька родичів прийшли на наше весілля!

Ми служили сталими піонерами. Невдовзі Ацуші призначили замісником районного наглядача. Незабаром прийшли  інші благословення. Нас призначили спеціальними піонерами, а згодом — виконувати районне служіння. Після того як ми тільки раз відвідали усі збори в районі, нам зателефонували з філіалу і запитали, чи погодимось ми виконувати районне служіння в Непалі.

Я переживала, як мої батьки сприймуть наш переїзд так далеко, тож зателефонувала їм. На дзвінок відповів тато. Під час розмови він сказав: «Ви поїдете в гарну місцевість». Лише за тиждень до того його друг дав йому книжку про Непал. І мій тато навіть захотів побувати в цій країні.

Служіння серед дружелюбних непальців приносило нам велику радість. І от ми отримали ще одне благословення. До нашого району приєднали Бангладеш — країну, що лежить біля Непалу, але багато в чому від нього відрізняється. Проповідницька праця там була досить різноманітна. Через п’ять років нас знову призначили в Японію, де ми далі виконуємо районне служіння.

Служачи в Японії, Непалі та Бангладеш, я так багато навчилася про Єгову. Кожна країна має свою історію і культуру. І в кожній країні всі люди унікальні. Я бачу, як Єгова дбає про кожного зокрема, приймає його, допомагає і благословляє.

Особисто мене Єгова поблагословив знанням про нього, служінням і чудовим чоловіком. Бог навчає мене приймати правильні рішення, і тепер у мене хороші стосунки з ним та рідними. Завдяки Єгові ми з мамою знову стали добрими друзями. Яка ж я вдячна, що знайшла мир з Богом і мамою!