Перейти до матеріалу

Перейти до змісту

Вони охоче пішли на жертви задля служіння в Росії

Вони охоче пішли на жертви задля служіння в Росії

У 1991 році Свідки Єгови в Росії надзвичайно раділи, адже тоді було знято довготривалу заборону на їхню діяльність і вони отримали офіційне визнання. У той час мало хто міг уявити, що кількість Свідків тут зросте вдесятеро і становитиме приблизно 170 000. Серед цих наполегливих проповідників Царства є Свідки з-за кордону, які переїхали в Росію, щоб допомагати на духовних жнивах (Матв. 9:37, 38). Довідаймось про кількох з них.

ОХОЧІ БРАТИ ДОПОМАГАЮТЬ ЗМІЦНЮВАТИ ЗБОРИ

Коли в Росії було знято заборону, Метью з Великобританії мав 28 років. На конгресі того року в одній з промов наголошувалось на тому, що збори в Східній Європі потребують допомоги. Для прикладу промовець згадав збір у Санкт-Петербурзі (Росія), в якому був лише один служитель збору і не було жодного старійшини. Все ж вісники проводили кілька сотень біблійних вивчень. «Після промови,— каже Метью,— я не переставав думати про Росію, тож у молитвах я розповідав Єгові про своє бажання переїхати туди». Цей брат заощадив трохи грошей, продав більшість свого майна і 1992 року переїхав до Росії. Що ж було далі?

Метью

Метью розповідає: «Мені важко давалася мова, я не міг вести глибоких духовних обговорень». Крім того, нелегко було знайти житло. «Навіть не пам’ятаю, скільки разів мені доводилося негайно переїжджати з однієї квартири на іншу». Незважаючи на всі ці труднощі, Метью говорить: «Рішення переїхати до Росії було найліпшим рішенням у моєму житті». Він пояснює: «Служачи тут, я навчився більше покладатися на Єгову і багато в чому я бачив його руку». Згодом Метью призначили старійшиною і спеціальним піонером, тепер він служить у філіалі коло Санкт-Петербурга.

У 1999 році Хіроо у віці 25 років закінчив Школу удосконалення служіння в Японії. Один з викладачів заохотив його служити в іншомовному полі. Хіроо колись чув про велику потребу в Росії і почав вивчати російську мову. До того ж він зробив інший практичний крок. «Я на півроку поїхав до Росії,— каже Хіроо.— Оскільки зими тут суворі, я поїхав у листопаді, аби побачити, чи зможу витримати холод». Переживши зиму, він повернувся в Японію, де вів дуже просте життя, щоб заощадити грошей і переїхати до Росії — цього разу назавжди.

Хіроо і Світлана

Хіроо живе в Росії вже 12 років. Він служив у кількох зборах, іноді він був єдиним старійшиною у зборі, в якому налічувалось понад 100 вісників. Кожного тижня Хіроо проводив більшість пунктів програми службового зібрання, Школу теократичного служіння, вивчення «Вартової башти» і п’ять книговивчень. Крім того, він робив багато пастирських відвідин. Пригадуючи ті роки, Хіроо каже: «Я з великою радістю допомагав братам і сестрам зростати духовно». Як вплинуло на нього служіння там, де є більша потреба? Він говорить: «Перед тим як поїхати в Росію, я служив старійшиною і піонером. Приїхавши в цю країну, я, здається, розвинув зовсім нові стосунки з Єговою. Я навчився більше покладатися на Єгову в усіх сферах мого життя». У 2005 році Хіроо одружився зі Світланою, і разом вони продовжують служити піонерами.

Майкл та Ольга разом з Мариною і Метью

Метью, якому 34, і його 28-річний брат Майкл з Канади відвідали Росію. Їх вразило, що так багато зацікавлених приходило на зібрання, а братів, які проводили б зібрання, не вистачало. Метью зауважує: «На зібрання у зборі, який я відвідував, приходило 200 осіб, але зібрання проводив лише один літній старійшина й один молодий служитель збору. Побачене спонукало мене переїхати в Росію, щоб допомагати братам». Тож він переїхав туди 2002 року.

Через чотири роки до Росії приїхав Майкл і побачив, що й далі існувала велика потреба в братах. Він був служителем збору, тому його призначили дбати про рахунки, літературу і територію. Йому також доручили обов’язки, які зазвичай виконує секретар збору. Крім того, він виголошував публічні промови і допомагав в організації конгресів та в будівництві Залів Царства. По суті, навіть сьогодні збори все ще потребують допомоги. Хоча нелегко виконувати чимало обов’язків, Майкл, який тепер служить старійшиною, каже: «Мені приносить велике задоволення те, що я допомагаю братам. Це найліпший спосіб життя!»

До речі, Метью одружився з Мариною, а Майкл — з Ольгою. Ці пари разом з багатьма іншими охочими служителями і далі сприяють зростанню зборів.

РЕВНІ СЕСТРИ ДОПОМАГАЮТЬ НА ЖНИВАХ

Тетяна

У 1994 році, коли Тетяні було 16, в її зборі в Україні почали служити шість спеціальних піонерів з Польщі, Словаччини і Чехії. З теплотою вона говорить про них: «Ці ревні піонери були доступні і сердечні, вони добре знали Біблію». Тетяна бачила, як Єгова благословляв їхній дух саможертовності, і казала собі: «Я хочу бути подібною до них».

Приклад цих піонерів спонукав Тетяну їздити під час шкільних канікул разом з іншими на віддалені території в Україні та Білорусі — там, де ще не проповідували Свідки. Їй настільки подобались ті проповідницькі подорожі, що вона вирішила розширити своє служіння, переїхавши в Росію. Спочатку вона поїхала на короткий час, щоб відвідати сестру, котра раніше переїхала туди з-за кордону. Крім того, Тетяна хотіла знайти там роботу, завдяки якій могла б служити піонеркою. Згодом, у 2000 році, вона переїхала в Росію. Чи така зміна була важкою для неї?

Тетяна розповідає: «Оскільки я не могла собі дозволити орендувати цілу квартиру, мені доводилось винаймати одну кімнату в помешканні, де жили інші. Такі умови були нелегкі. Іноді я думала про повернення додому. Але завдяки допомозі Єгови я завжди розуміла: якщо буду залишатися в цьому служінні, то отримаю рясні благословення». Нині Тетяна служить у Росії місіонеркою. Вона зробила висновок: «За всі роки, прожиті в іншій країні, я здобула безцінний досвід і багато друзів. А понад усе, моя віра впродовж тих років постійно зміцнювалась».

Масако

Масако з Японії, якій тепер за 50, все життя мріяла служити місіонеркою, але на заваді стояли проблеми зі здоров’ям. Усе ж, коли її здоров’я трохи поліпшилось, вона вирішила переїхати до Росії, щоб допомагати у праці жнив. Хоча Масако було важко знайти відповідне житло й постійну роботу, вона змогла утримувати себе в піонерському служінні, даючи уроки японської мови та працюючи прибиральницею. Що допомогло їй продовжувати служіння?

Аналізуючи 14 років служіння у Росії, Масако говорить: «Радість, яку я відчуваю в служінні, компенсує будь-які труднощі в житті. Проповідування в територіях, де є більша потреба в проповідниках Царства, робить моє життя активним і цікавим». Вона веде далі: «На власному досвіді я бачила, як упродовж років Єгова забезпечував мене їжею, одягом і житлом. Це просто сучасне чудо!» Масако служила не тільки в Росії, де є велика потреба у вісниках, але й брала участь у праці жнив на території Киргизстану. Вона співпрацювала з групами, зібрання яких проводяться англійською, китайською та уйгурською мовами. Сьогодні Масако служить піонеркою в Санкт-Петербурзі.

СІМ’Ї НАДАЮТЬ ДОПОМОГУ Й ОТРИМУЮТЬ БЛАГОСЛОВЕННЯ

Інга і Михайло

Через економічну нестабільність сім’ї нерідко переїжджають в інші країни, щоб поліпшити свій матеріальний стан. А втім, подібно як Авраам і Сарра в давні часи, декотрі сім’ї переїжджають за кордон заради духовних цілей (Бут. 12:1—9). Приміром, Михайло та Інга, подружжя з України, переїхали в Росію 2003 року. Невдовзі вони знайшли людей, які шукали біблійну правду.

Михайло розповідає: «Одного разу ми проповідували в території, де ще не було Свідків. Старший чоловік відчинив двері й запитав: “Ви проповідники?” Коли ми підтвердили це, він сказав: “Я знав, що ви колись прийдете. Неможливо, щоб не виконалися Ісусові слова”. Тоді цей чоловік процитував Матвія 24:14». Михайло додає: «У цій території ми також знайшли групу приблизно з десятьох баптисток, щирих жінок, які були спраглі правди. Вони мали книжку “Жити вічно” і за її допомогою кожних вихідних вивчали Біблію. Чимало годин ми відповідали на їхні запитання, разом співали пісні Царства, а потім пообідали. У мене залишились дуже приємні спогади про той візит». Михайло та Інга визнають, що завдяки служінню там, де є більша потреба у вісниках Царства, вони наближаються до Єгови, поглиблюють свою любов до людей і мають духовно багате життя. Сьогодні вони виконують районне служіння.

Оксана, Олексій та Юрій

У 2007 році Юрій та Оксана, подружжя з України, яким зараз коло 35, а їхньому синові, Олексію, 13, відвідали філіал у Росії. Там вони побачили карту цієї країни, на якій були зображені великі терени непризначеної території. «Побачивши карту,— каже Оксана,— ми ще більше усвідомили, що в Росії існує велика потреба у проповідниках Царства. Це допомогло нам зважитись на переїзд». А що ще їм допомогло? Юрій говорить: «Такі статті з наших публікацій, як, наприклад, “Чи ти можеш служити у закордонному полі?”, були дуже практичними *. Ми відвідали місцевість у Росії, в яку нам порадив переїхати філіал, і намагалися там знайти житло й роботу». У 2008 році вони перебралися до Росії.

Спочатку було важко знайти роботу, також їм довелося кілька разів переїжджати з квартири на квартиру. Юрій розповідає: «Аби не знеохотитись, ми часто молилися і далі проповідували, покладаючись на Єгову. Ми відчули, як Єгова дбає про нас, коли ми ставимо справи Царства на перше місце. Таке служіння зміцнило нашу сім’ю» (Матв. 6:22, 33). А як служіння там, де є більша потреба, вплинуло на Олексія? «Воно справило на нього позитивний вплив,— ділиться Оксана.— У дев’ять років він присвятився Єгові й охрестився. Олексій розуміє, що існує велика потреба у вісниках Царства, тому під час шкільних канікул служить допоміжним піонером. Ми надзвичайно тішимося, що він любить служіння і виявляє ревність». Нині Юрій та Оксана служать спеціальними піонерами.

«Я ЛИШЕ ШКОДУЮ, ЩО НЕ ЗРОБИВ ЦЬОГО РАНІШЕ»

Як чітко видно з висловлювань цих «жниварів», щоб переїхати в іншу територію і розширити своє служіння, необхідно повністю покладатися на Єгову. Безперечно, ті, хто служить там, де є більша потреба, мають труднощі в новій території, але вони теж відчувають велику радість, доносячи добру новину людям, які відгукуються на звістку Царства. Чи ти можеш допомагати на жнивах у території, де все ще існує велика потреба у вісниках Царства? Якщо ти вирішиш зробити це, то почуватимешся, як Юрій, котрий сказав про своє рішення переїхати в іншу територію: «Я лише шкодую, що не зробив цього раніше».

^ абз. 20 Дивіться «Вартову башту» за 15 жовтня 1999 року, сторінки 23—27.