ВІН не мав ні багатства, ні високого становища. У нього навіть не було власного дому. Однак його вчення повпливали на життя мільйонів людей. Чи Ісус — це справді історична постать? Подивімось, що про нього кажуть фахівці та авторитетні джерела давнини і сучасності.

• Майкл Грант, історик та дослідник античності, зауважив: «Якщо ми, як і повинні, будемо оцінювати Новий Завіт за тими ж критеріями, що й інші стародавні історичні джерела, то не зможемо заперечувати існування Ісуса, як не можемо заперечувати існування великої кількості язичницьких персонажів, історичність яких ніколи не піддавалася сумніву».

• Рудольф Бультман, дослідник Нового Завіту, писав: «Будь-які сумніви щодо існування Ісуса є безпідставними, і їх навіть не варто спростовувати. Жодна мисляча людина не наважиться заперечувати, що Ісус був засновником історичного руху, першим етапом якого стала найдавніша палестинська громада [християн]».

• Вілл Дюрант, історик, письменник і філософ, сказав: «Якби кілька звичайних осіб [письменники Євангелій], котрі належали до одного покоління, вигадали таку сильну й привабливу особистість, таку високу мораль і такий зворушливий образ людського братерства, то це було би більш неймовірне чудо, ніж усі чуда, описані в Євангеліях».

• Альберт Ейнштейн, фізик єврейського походження, який народився в Німеччині, визнав: «Я єврей, але мене захоплює яскравий та привабливий образ назарянина». На запитання, чи вірить він в те, що Ісус — це історична особа, Ейнштейн відповів: «Безперечно! Неможливо читати Євангелія і не відчувати присутності Ісуса. Його особистість пульсує у кожному слові. Жоден міф не наповнений таким життям».

  «Неможливо читати Євангелія і не відчувати присутності Ісуса» (Альберт Ейнштейн)

Найдетальніша розповідь про життя і служіння Ісуса записана в біблійних книгах Матвія, Марка, Луки та Івана, відомих як Євангелія. Ці книги названі іменами чоловіків, котрі їх написали. Окрім того, про Ісуса згадує чимало ранніх нехристиянських джерел.

• ТАЦИТ

  (бл. 56—120 рр. н. е.) Тацита вважають одним з найвидатніших істориків стародавнього Риму. Його праця «Аннали» охоплює події, що відбувались у Римській імперії в період з 14 по 68 рік н. е. (Ісус помер у 33 році н. е.). Тацит пише про страшну пожежу, яка спустошила Рим у 64 році н. е. Винним у цій біді вважали імператора Нерона. Тому, за словами Тацита, аби «розвіяти чутки», Нерон звалив вину на християн. Історик каже: «Христа, від імені якого походить ця назва [християни], стратив за часів Тиберія прокуратор Понтій Пілат» («Аннали», XV, 44).

• СВЕТОНІЙ

  (бл. 69 — після 122 рр. н. е.) У своїй праці «Життєписи дванадцяти цезарів» цей римський історик описує правління перших імператорів. В частині, присвяченій імператору Клавдію, Светоній згадує про незгоди серед юдеїв в Римі, що, ймовірно, виникали через суперечки про Ісуса (Дії 18:2). Історик пише, що Клавдій «вигнав з Рима юдеїв, що часто створювали неспокій через Хреста [Христа]» («Божественний Клавдій», XXV, 4). Хоча Светоній помилково називає Ісуса винним у порушенні спокою, він аж ніяк не піддає сумніву його існування.

• ПЛІНІЙ МОЛОДШИЙ

  (бл. 61—113 рр. н. е.) Цей римський письменник і намісник Віфінії (сучасна Туреччина) у листі до імператора Траяна писав про те, як він боровся з християнами у своїй провінції. Пліній розповів, що змушував християн зректися своєї віри і страчував кожного, хто цього не робив. Він пише: «Тих, хто заперечував, що вони є чи були християнами, я відпускав після того, як вони повторювали за мною звернення до [язичницьких] богів, жертвували вино і пахощі твоєму образу... і зрештою проклинали Христа» («Листи Плінія Молодшого», X, 96).

•  ЙОСИФ ФЛАВІЙ

  (бл. 37—100 рр. н. е.) За словами цього юдейського священика та історика, первосвященик Анна, який володів значним політичним впливом, «зібрав Синедріон [юдейський верховний суд] і привів Якова, брата Ісуса, званого Христом» («Іудейські старожитності», XX, 9).

• ТАЛМУД

  Ця збірка писань юдейських рабинів, датована періодом з III по VI століття н. е., показує, що навіть вороги Ісуса засвідчували його існування. В одному уривку сказано, що в день «Пасхи повісили Єшу [Ісуса] назарянина», а це є історичним фактом (Вавилонський Талмуд, Сангедрин 43а, Мюнхенський рукопис; дивіться Івана 19:14—16). А в іншому уривку зазначається: «Нехай не буде в нас ні сина, ні учня, який би привселюдно зневажив себе, подібно до назарянина», тобто Ісуса, якого часто так називали (Вавилонський Талмуд, Берахот 17б, примітка, Мюнхенський рукопис; дивіться Луки 18:37).

Євангелія всебічно розповідають про життя і служіння Ісуса. Вони називають конкретних людей, а також точно вказують час і місце подій. Усе це виразно свідчить про історичність біблійних оповідей. Яскравим прикладом є уривок Луки 3:1, 2, завдяки якому можна з’ясувати точний час, коли Іван Хреститель, попередник Ісуса, розпочав своє служіння.

Лука написав: «У 15-й рік правління цезаря Тиберія, коли Понтій Пилат був намісником Юдеї, Ірод — обласним правителем Галілеї, його брат Філіпп — обласним правителем Ітуреї і Трахонітиди, а Лісаній — обласним правителем Авіліну, за днів Кайяфи і старшого священика Анни, було в пустелі Боже слово Іванові, сину Захарія». Цей детальний перелік історичних осіб допомагає визначити, що Іван отримав доручення від Бога у 29 році н. е.

 Ці семеро наділених владою чоловіків, про яких згадує Лука, добре відомі історикам. Все ж протягом певного часу критики піддавали сумніву існування Понтія Пилата і Лісанія. Але їхні заяви виявились поспішними, адже було знайдено стародавні написи з іменами цих двох правителів, що підтвердило правдивість оповіді Луки *.

Питання про те, чи Ісус — це реальна особа, є вартим уваги з огляду на важливість його вчень. Наприклад, Ісус пояснював людям, від чого залежить щасливе і сповнене змістом життя *. Також він пообіцяв, що прийде час, коли всі люди на землі житимуть у мирі і безпеці під правлінням одного всесвітнього уряду — Божого Царства (Луки 4:43).

Назва «Боже Царство» є дуже влучною, адже це всесвітній уряд, за допомогою якого Бог правитиме землею (Об’явлення 11:15). Це чітко видно з Ісусової зразкової молитви: «Батьку наш, що на небесах... Нехай прийде твоє Царство. Нехай виконується твоя воля... на землі» (Матвія 6:9, 10). Що принесе людству правління цього Царства? Біблія обіцяє:

• Вже не буде війн та збройних конфліктів (Псалом 46:8—11).

• Усіляке зло, в тому числі пожадливість та корупція, разом з безбожними людьми назавжди залишаться в минулому (Псалом 37:10, 11).

• Піддані Царства виконуватимуть змістовну і плідну працю (Ісаї 65:21, 22).

• Землю буде повністю очищено, і вона приноситиме рясний врожай (Псалом 72:16; Ісаї 11:9).

Дехто може вважати, що вірити у ці обіцянки марно. Але хіба не марно сподіватися, що людство досягне цього власними зусиллями? Подумайте: незважаючи на новітні досягнення в освіті, науці і технології, мільйони людей почуваються незахищеними і невпевненими у завтрашньому дні. Також щодня ми бачимо гіркі наслідки економічної та політичної нестабільності, релігійного занепаду, корупції і жадібності. Тож правда залишається правдою — правління людей зайшло у безнадійно глухий кут (Екклезіаста 8:9).

Отже, питання про те, чи був Ісус історичною особою, варте нашої уваги *, бо, як сказано в 2 Коринфян 1:19, 20, «хоч би скільки було Божих обіцянок, завдяки [Христу] вони стали “так”».