ОДНОГО недільного ранку на початку далеких 1520-х років мешканці маленького містечка Мо, що поблизу Парижа, як зазвичай, прийшли до церкви. Вони навіть не здогадувались, яка несподіванка чекала на них. Цього разу, коли почалось читання Євангелій, вони почули не латинь, а свою рідну мову — французьку.

Цей подарунок зробив для них перекладач Біблії Жак Лефевр д’Етапль (знаний також як Якоб Фабер). У своєму листі до близького друга він писав: «Ти навіть не уявляєш, з якою ревністю Бог пробуджує розуми простих людей, щоб вони збагнули його Слово».

В той період католицька церква і богослови Парижа противилися тому, щоб Біблія була доступна мовами простих людей. Що ж спонукало Лефевра перекласти Біблію французькою? І як йому вдалося донести до людей Боже Слово мовою їхнього серця?

Ще до того, як взятись за переклад Біблії, Лефевр глибоко досліджував праці античних філософів і богословів у пошуках їхнього первинного змісту. Він помітив, що з плином століть у ці праці прокралися помилки і неточності. Докопуючись до правильного розуміння стародавніх текстів, Лефевр не оминув і латинської Вульгати, єдиного перекладу Біблії, який на той час визнавала церква.

Старанне вивчення Святого Письма привело Лефевра до висновку, що «пізнання самої лише Божої правди... дарує найбільше щастя». Тому він закинув дослідження філософії і з головою поринув у переклад Біблії.

У 1509 році світ побачила праця Лефевра, яка містила порівняльний аналіз п’яти латинських перекладів Псалмів * і його власні поправки до Вульгати. На відміну від тогочасних богословів, він прагнув передати зміст біблійних уривків простою і зрозумілою мовою. Такий підхід перейняли інші перекладачі Біблії, а також реформатори. (Дивіться супровідну інформацію  «Слідами Лефевра».)

Лефевр, який був католиком, вважав, що змін у церкві можна чекати лише тоді, коли істини зі Святого Письма стануть зрозумілими для звичайних людей. Але він усвідомлював, що цього неможливо досягти, поки Біблія доступна переважно латинською.

Любов до Божих істин стала рушійною силою, яка спонукала Лефевра донести їх до якомога більшої кількості людей. На шляху до цієї мети у червні 1523 року він видав переклад Євангелій французькою мовою. Це двотомне видання кишенькового формату  коштувало удвічі дешевше від книжок звичайного розміру, тож навіть незаможні люди могли собі його дозволити.

Тоді стало очевидним, що прості люди прагнули читати Боже Слово рідною мовою. Перші 1200 примірників цього перекладу Євангелій розійшлися всього за кілька місяців.

У передмові до свого видання Лефевр пояснив, що зробив цей переклад, аби для «простих членів» церкви «правда з Євангелій була такою ж відкритою, як і для тих, хто знає латинь». Чому ж Лефевр так прагнув донести до звичайних людей правдиві біблійні істини?

Лефевр добре бачив, як глибоко католицьку церкву затягнула трясовина людських вчень і філософії (Марка 7:7; Колоссян 2:8). Він вірив: прийшов час, аби чиста правда з Євангелій «проголошувалась по цілому світі, щоб вітер фальшивих вчень більше не відносив людей з правильного шляху».

Лефевр мужньо відбивався від ворожих закидів тих, хто намагався перешкодити йому перекладати Біблію на французьку. Викриваючи їхнє лицемірство, він казав: «Як вони можуть навчити [людей] виконувати накази Ісуса, якщо самі ж стоять на заваді тому,  щоб Євангелія були доступні простому народу рідною мовою?» (Римлян 10:14).

Тож не дивно, що богослови Паризького університету (Сорбонни) поспішили зробити все, аби змусити Лефевра замовкнути. У серпні 1523 року вони постановили, що Біблія іншими мовами і коментарі до неї є «загрозою для церкви». Якби у справу не втрутився король Франції Франциск I, Лефевра звинуватили б у єресі.

Лефевр не дозволив, аби гострі суперечки, які розгорілись навколо його праць, зупинили його на шляху до мети. У 1524 році, закінчивши переклад Грецьких Писань (які прийнято називати Новим Завітом), він видав Псалми французькою мовою. За словами самого Лефевра, він зробив це для того, щоб побожні люди молилися «з більшою ревністю і любов’ю».

Богослови Сорбонни знову накинулися на праці Лефевра і пильно, мов під лупою, розглянули кожне слово. Невдовзі вони наказали публічно спалити переклад Грецьких Писань Лефевра. Крім того, богослови заявили, що деякі його праці «підтримують єресь Лютера». Зрештою вони зажадали від Лефевра пояснень, але він, не сказавши ні слова, утік до Страсбурга. Там він продовжив свою працю над перекладом Біблії. Хоча дехто розцінив втечу Лефевра, як брак мужності, сам він був переконаний, що це найкраща відповідь тим, хто не мав жодної поваги до коштовних перлин біблійної правди (Матвія 7:6).

Майже через рік після втечі Лефевра Франциск I призначив його наставником свого чотирирічного сина Карла. Тепер у перекладача з’явилося більше часу, аби завершити роботу над Біблією. Нарешті, у 1530 році за підтримки імператора Карла V світ побачила повна Біблія в перекладі Лефевра, яку було надруковано за межами Франції, в Антверпені *.

Усе своє життя Лефевр не втрачав надії, що церква відкине людські традиції і повернеться до чистої біблійної правди. Він вважав, що «кожен християнин має право, і навіть обов’язок, особисто читати та вивчати Біблію». Ось чому він доклав стількох зусиль для того, щоб Біблія стала доступною простим людям. Лефевр, на жаль, не дочекався змін у церкві, але йому таки вдалося здійснити задумане — Біблія заговорила мовою простих людей.