ДЛЯ євреїв, які жили в Обіцяному краю, світський, або сільськогосподарський, рік починався восени (вересень — жовтень за сучасним календарем). У цей період вони орали та засівали поля.

У давнину тривалість року визначалася за Сонцем, тобто відповідно до зміни пір року. А тривалість календарних місяців — за фазами Місяця. Дванадцять таких місяців, кожен з яких тривав 29 або 30 днів, становили місячний рік. Але він був коротший від сонячного, і, щоб узгодити цю розбіжність, в календар включали додаткові дні — або кілька днів кожного року, або цілий місяць раз на кілька років. Завдяки цьому місячний календар відповідав сезонам, коли садили і збирали врожай.

Варто зазначити, що в часи Мойсея Бог запровадив релігійний календар, за яким рік починався навесні, з місяця авіва, тобто нісана (Вих. 12:2; 13:4). Свято, яке відзначали в той місяць, було пов’язане зі жнивами ячменю (Вих. 23:15, 16).

«Те, чи потрібен додатковий місяць, визначалось дуже просто,— зазначає історик Еміль Шурер.— Пасха, яку святкували в повномісяччя 14 нісана, завжди повинна була припадати на час після весняного рівнодення» («The History of the Jewish People in the Age of Jesus Christ», том 1). За словами Е. Шурера, якщо наприкінці року ставало очевидним, що Пасха припадає на час до весняного рівнодення, то перед нісаном додавали 13-й місяць.

Свідки Єгови керуються цим правилом, коли вираховують дату Господньої вечері, яку вони відзначають 14 нісана за єврейським календарем. Збори Свідків по всьому світу дізнаються про цю дату заздалегідь *.

Але звідки євреї знали, коли закінчується один місяць і починається другий? Сьогодні достатньо подивитися в надрукований або електронний календар. Однак у біблійні часи все було не так просто.

За днів Ноя місяць складався з 30 днів (Бут. 7:11, 24; 8:3, 4). А от за часів ізраїльського народу тривалість місяців не була усталена і могла складати 29 або 30 днів. Це пов’язано з тим, що календарний місяць починався з моменту, коли на небі з’являвся серп молодого місяця.

Одного разу і Давид, і Йонатан, говорячи про початок нового місяця, сказали: «Завтра новомісяччя» (1 Сам. 20:5, 18). Отже, в XI столітті до н. е. євреї вже вміли вираховувати тривалість місяців. Як вони це робили? Трохи світла на це питання проливає Мішна — збірка юдейського усного закону і традицій. Там розповідається, яким методом юдеї користувалися після повернення з вавилонської неволі. Цим займався Синедріон, юдейський верховний суд. Сім разів на рік цей суд збирався рано-вранці у 30-й день місяця і вирішував, коли саме має розпочатися наступний місяць. На основі чого суд приймав рішення?

На узвишшях довкола Єрусалима чергували спеціально призначені чоловіки, які вдивлялися в нічне небо, намагаючись побачити появу нового місяця. Помітивши його, вони одразу повідомляли Синедріон. Якщо судді вирішували, що свідчень достатньо, вони оголошували, що цей день є початком нового місяця. А що, коли через хмари або туман місяця не було видно? Тоді вважалося, що поточний місяць має  30 днів, а новий почнеться з завтрашнього дня.

Також у Мішні повідомляється, як про рішення Синедріону оповіщали весь народ. Для цього використовували сигнальний вогонь, який спочатку запалювали на Оливковій горі, що біля Єрусалима, а потім на інших горах по всьому Ізраїлю. У пізніші часи про початок нового місяця оголошували через посланців. Завдяки цьому всі ізраїльтяни могли одночасно відзначати свята.

Із супровідної таблиці ви можете дізнатися, в які місяці євреї відзначали свої свята і на які пори року вони припадали.