Свідки були привітними не тільки до людей, а й до моїх собак. Одного дня Елейн, яка тоді стояла біля стенда, запитала мене, чи може почастувати моїх тер’єрів печивом. Дуже швидко собаки запам’ятали, де їх пригощають смачненьким, і кожного разу, коли ми прогулювалися поряд, вони тягли мене до стенда.

Минали місяці. Собаки із задоволенням їли печиво, а я із задоволенням розмовляв зі Свідками. Все ж я не хотів з ними надто зближатися, бо погано знав, у що вони вірять. Мені вже було за 70, я розчарувався в протестантських церквах і думав, що краще вивчати Біблію самому.

Час від часу я зустрічав Свідків зі стендами і в інших частинах міста. Вони також були дуже привітні. На кожне моє питання вони відразу показували відповідь у Біблії, тож поступово моя довіра до них зросла.

Якось Елейн запитала мене: “А ви вірите, що тварини — це дар від Бога?” “Звичайно, що так!”,— відповів я. Тоді вона прочитала мені Ісаї 11:6—9. Мене дуже вразив цей уривок, хоча від літератури Свідків я і далі відмовлявся.

Наступними днями ми з Елейн і її чоловіком Брентом коротко обговорювали різні цікаві теми. Вони порадили мені прочитати чотири Євангелія та книгу Дії, щоб зрозуміти, що означає бути справжнім християнином. Я так і зробив. Невдовзі я погодився вивчати з ними Біблію. Це було влітку 2016 року.

Кожного тижня я з нетерпінням чекав свого вивчення та зібрань у Залі Царства. Мені дуже подобалось дізнаватися, чого насправді вчить Біблія. Трохи більше ніж через рік я охрестився. Тепер мені 79, і я точно знаю, що йду правильною дорогою. Єгова дозволив мені стати частиною його всесвітньої родини. Це надзвичайне благословення!»