Закінчилась битва. В долині Ела запала тиша. Лише вечірній вітер тріпоче наметами у військовому таборі. Цар Саул разом зі своїм старшим сином Йонатаном та воїнами слухають захопливу розповідь юного і сповненого запалу пастуха — Давида. Цар Саул вловлює кожне слово його жвавої розповіді. А про що думає Йонатан? За роки служіння Єгові він здобув чимало перемог. Але цього дня перемогу в битві приніс не він. Велетня Голіафа вбив Давид. Чи Йонатан заздрить через те, що слава перемоги дісталась не йому, а Давиду?

 Нас може здивувати те, як на Йонатана вплинула Давидова розповідь. «Після того як Давид порозмовляв із Саулом, Йонатан і Давид стали близькими друзями, і Йонатан полюбив його, як самого себе». Йонатан навіть подарував Давидові свої обладунки. Особливо цінним дарунком, напевно, став його лук, адже Йонатан був вправним лучником. Більш того, ці чоловіки скріпили свою дружбу угодою — урочистою обіцянкою підтримувати один одного (1 Самуїла 18:1—5).

 Так зародилась особлива дружба — одна з найміцніших, про які згадує Біблія. Дружба має дуже важливе значення для тих, хто вірить у Бога. Якщо ми мудро обираємо друзів і самі є вірними та надійними друзями, то така дружба буде для нас захистом у світі, де холоне любов (Прислів’я 27:17). А чого можна навчитися про дружбу з прикладу Йонатана?

 Завдяки чому так швидко розвинулась ця міцна дружба? Завдяки тому, що вона мала міцні підвалини. Пригадаймо, що тоді відбувалося в житті Йонатана. Для нього прийшли нелегкі часи. З роками його батько, цар Саул, ставав щораз гіршим. Цей колись смиренний і слухняний чоловік з міцною вірою перетворився на зарозумілого і непокірного (1 Самуїла 15:17—19, 26).

 Йонатан мав хороші стосунки з батьком, тому ці зміни його глибоко непокоїли (1 Самуїла 20:2). Йонатан, можливо, думав про те, якої шкоди такий цар може завдати вибраному народу Єгови. А що, коли через Саулів непослух його піддані зійдуть з правильного шляху і втратять Боже схвалення? Без сумніву, такі думки сильно гнітили Йонатана.

 Тепер можна краще зрозуміти, чому Йонатан полюбив Давида — він побачив велику віру цього юнака. На відміну від Саулових воїнів, Давида не залякав велетень Голіаф. Давид ішов на нього в ім’я Єгови, і тому ні на мить не сумнівався у перемозі (1 Самуїла 17:45—47).

 Роками раніше сам Йонатан з такою ж впевненістю виступив проти цілого гарнізону озброєних воїнів. Він був переконаний, що вони удвох зі зброєношею зможуть їх перемогти. Чому? «Ніщо не перешкодить Єгові»,— сказав Йонатан (1 Самуїла 14:6). Отже Йонатан і Давид мали багато спільного — міцну віру в Єгову і глибоку любов до нього. Саме на цих підвалинах будувалася їхня дружба. І той факт, що Йонатан був царевим сином і мав близько 50 років, а Давид був скромним пастухом, якому не було й 20-ти, не став на заваді їхньої дружби a.

 Угода Йонатана з Давидом була захистом для їхньої дружби. Подумайте: Давид добре знав, що Єгова хоче, аби він став наступним царем Ізраїля. Чи Давид приховав це від свого друга? Звичайно, ні. Вони були справжніми друзями, а справжня дружба не процвітає там, де є таємниці чи обман. Як новина про те, що наступним царем буде Давид, вплинула на Йонатана? Що, коли він плекав надію одного дня стати царем і виправити всю шкоду від батькового царювання? У Біблії ми ніде не читаємо, що Йонатана охопили негативні почуття і внутрішня боротьба. Натомість, вона підкреслює його відданість і міцну віру. Йонатан чітко розумів, що з Давидом був дух Єгови (1 Самуїла 16:1, 11—13). Тому він дотримався своєї обіцянки і не переставав бачити у Давиді друга, а не ворога. Йонатан хотів, щоб виконалась воля Єгови.

 Дружба цих чоловіків стала благословенням для обох. Чого можна навчитись з прикладу віри Йонатана? Служителям Єгови варто цінувати друзів. Друзі не обов’язково мають бути нашими однолітками чи однакового з нами походження. Але друг, який має міцну віру, буде для нас справжнім надбанням. Йонатан і Давид неодноразово зміцнювали та підбадьорювали один одного. І тепер вони неабияк потребували взаємної підтримки, адже їхня дружба мала ще раз пройти перевірку на міцність.

 Спочатку Саул любив Давида і поставив його на чолі свого війська. Але це тривало недовго. Саул допустив, щоб у його серці зародилась заздрість, риса, якої цурався його син. У боротьбі проти філістимлян, лютих ворогів Ізраїля, Давид здобував перемогу за перемогою. Ці перемоги принесли йому всенародне визнання і славу. Ізраїльські жінки навіть співали: «Саул убив тисячі ворогів, а Давид — десятки тисяч». Це дуже не подобалося Саулу. «Відтоді він завжди дивився на Давида з підозрою» (1 Самуїла 18:7, 9). Він боявся, що Давид захопить його владу. Як же це немудро. Так, Давид знав, що буде наступником Саула, але він не допускав і думки, щоб зазіхати на трон Божого помазанця, поки той ще правив.

 Саул задумав влаштувати так, щоб Давид загинув на війні. Однак його план провалився. Давид і далі здобував перемоги і щораз більшу любов та повагу людей. Але Саул не покидав спроб здійснити задумане і почав підмовляти своїх слуг та Йонатана скласти змову, щоб убити Давида. Це стало для Йонатана справжнім ударом (1 Самуїла 18:25—30; 19:1). Він був відданим сином, але й відданим другом. Тепер Йонатану доведеться обирати, кому залишитись відданим — батькові чи Давидові.

 Йонатан сказав батькові: «Цар не повинен чинити гріха проти свого слуги Давида, бо він не згрішив проти тебе і робив тобі тільки добро. Ризикуючи життям, він убив філістимлянина, щоб Єгова дав усьому Ізраїлю велику перемогу. Ти бачив це і дуже радів. То навіщо тобі грішити проти невинної крові і ні за що вбивати Давида?». На якусь мить в Саулі заговорив здоровий глузд — він прислухався до Йонатана і навіть поклявся не чіпати Давида. Але Саул не був людиною слова. Успіх Давида стрімко зростав, тож одного дня, сповнений люті і заздрості Саул метнув у нього списом (1 Самуїла 19:4—6, 9, 10). Давид ухилився і втік.

 Чи ви коли-небудь опинялися в подібній ситуації? Обрати, кому залишитись відданим, може бути дуже важко. Хтось може переконувати вас, що рідня має бути на першому місці. Але Йонатан так не вважав. Хіба міг він зайняти сторону батька і стати ворогом відданого слуги Єгови? Йонатан був відданий найперше Єгові, і це допомогло йому зробити вибір — він став по стороні Давида. Все ж це не означає, що Йонатан не був відданий батькові, адже він відверто давав йому поради, а не влещував вуха. Кожному з нас варто наслідувати Йонатана і залишатись відданим.

 Йонатан ще раз спробував примирити Саула з Давидом, але цар навіть слухати про це не хотів. Давид таємно зустрівся з Йонатаном і сказав йому, що боїться за своє життя. «Лише крок відділяє мене від смерті»,— сказав він. Йонатан пообіцяв, що довідається про наміри батька і повідомить Давида. Давид чекатиме у схованці, а Йонатан за допомогою лука і стріл дасть йому знак. За це Йонатан попросив Давида пообіцяти йому одне: «Ніколи не відмовляй у своїй відданій любові моїм домашнім, навіть коли Єгова зітре з лиця землі всіх Давидових ворогів». Давид запевнив друга, що завжди дбатиме про його домашніх (1 Самуїла 20:3, 13—27).

 У розмові з батьком Йонатан намагався захистити Давида, але той спалахнув гнівом. Він назвав Йонатана «сином непокірної жінки» і сказав, що його дружба з Давидом — це ганьба для родини. Він навіть старався зіграти на самолюбстві Йонатана, кажучи: «Поки син Єссея буде жити на землі, не встояти ні тобі, ні твоєму царству». Та Йонатан рішуче відповів: «Навіщо його вбивати? Що він зробив?». І тут Саул ошалів. Хоча Саул уже був немолодий, він ще був дужим воїном. Зі всієї люті він жбурнув списом у власного сина! Але промахнувся. Ображений і принижений, Йонатан у гніві пішов геть (1 Самуїла 20:24—34).

 Наступного ранку Йонатан вийшов у поле, до місця, де переховувався Давид. Він, як і домовився з Давидом, випустив стрілу, даючи йому знати, що Саул все ще прагне його смерті. Після цього Йонатан відправив свого слугу назад у місто, тож двоє друзів мали змогу трохи порозмовляти наодинці. Обоє розплакались, і Йонатан з важким серце попрощався з любим другом, який відтепер став утікачем (1 Самуїла 20:35—42).

 Йонатан довів щирість своєї відданості. Сатана, ворог усіх відданих служителів Бога, прагнув побачити, як Йонатан іде батьковим шляхом на поводі власних амбіцій і жаги слави та влади. Не забуваймо, Сатана старається грати на егоїстичних схильностях людей. Йому вдалося спокусити наших прабатьків, Адама і Єву (Буття 3:1—6). Але як же він прогадав з Йонатаном! Така невдача, напевне, дуже його розлютила. Пам’ятаймо, що сучасний світ охоплений епідемією егоїзму і Сатана старається грати на нашому самолюбстві (2 Тимофія 3:1—5). Нехай Йонатанова відданість і безкорисливість будуть для нас прикладом.

 Саула повністю опанувала ненависть до Давида. Йонатан міг лише безсило спостерігати, як його батько в пориві безумства по цілий країні з військом шукає смерті невинної людини (1 Самуїла 24:1, 2, 12—15; 26:20). Чи Йонатан брав у цьому участь? У Біблії про це немає жодної згадки. Йонатан не порушував своєї клятви довіку дружити з Давидом. Крім того, він був відданим Єгові та своєму другу, і тому, очевидно, не підтримував Саула.

 Йонатанові дружні почуття до Давида не згасали. Невдовзі він знову зустрівся зі своїм другом, цього разу в Хореші. Ця назва в перекладі означає «лісиста місцевість». Хореш, безлюдний і гористий край, лежав за кілька кілометрів на південний схід від Хеврона. Чому Йонатан пішов на ризик, щоб побачитися з утікачем? Він, як сказано в Біблії, хотів допомогти Давидові «зміцнити надію на Єгову» (1 Самуїла 23:16). Як Йонатан це зробив?

 Він сказав Давидові: «Не бійся, мій батько Саул не знайде тебе». Чому Йонатан був у цьому певен? Тому що твердо вірив — намір Єгови обов’язково виконається. Йонатан додав: «Ти станеш царем над Ізраїлем». Про це кількома роками раніше під натхненням сказав пророк Самуїл, і Йонатан лише нагадав Давидові, що Божим словам треба довіряти. А про власне майбутнє Йонатан сказав: «Я буду другим після тебе». Так він засвідчив, що є справді смиренною людиною. Він був готовий служити під владою чоловіка, який був вдвічі молодшим від нього, і бути його правою рукою. «І мій батько теж знає про це»,— додав Йонатан (1 Самуїла 23:17, 18). Саул десь глибоко в серці знав, що не здолає того, кого Єгова обрав бути наступним царем в Ізраїлі.

 Пізніше Давид, без сумніву, з теплотою згадував цю останню зустріч з Йонатаном. На жаль, Йонатанове сподівання стати другим після Давида так і не справдилось.

 Йонатан пішов разом з батьком на битву проти запеклих ворогів Ізраїля — філістимлян. Він з чистим сумлінням міг битися поруч зі Саулом, бо не дозволив, аби помилки батька відвернули його від служіння Єгові. Йонатан бився відважно й непохитно, як завжди. Але цього разу ізраїльтяни зазнали поразки. Чому? Бо Саул настільки зіпсувався, що почав вдаватись до спіритизму, а це був гріх, який згідно з Божим Законом карався смертю. Ось чому Єгова більше не підтримував Саула. У тій битві загинули три Саулові сини, в тому числі Йонатан. А Саул був тяжко поранений і скоїв самогубство (1 Самуїла 28:6—14; 31:2—6).

 Для Давида це стало справжнім горем. Він мав чуйне серце, тому горював навіть за Саулом, через якого зазнав стільки труднощів і нещасть. Давид написав жалобну пісню про Саула і Йонатана. У ній є дуже зворушливі слова: «Брате мій, Йонатане, я тужу за тобою. Ти був такий дорогий моєму серцю! Твоя любов була для мене миліша за любов жіночу» (2 Самуїла 1:26).

 Давид завжди пам’ятав про клятву, яку дав Йонатанові. Роками пізніше він розшукав Йонатанового сина Мефівошета, який був калікою, і подбав про нього (2 Самуїла 9:1—13). Давид багато навчився від Йонатана, що значить бути відданим і чесним, що значить бути вірним другом, навіть якщо за це треба йти на ризик. А який урок для нас? Шукаймо собі справжніх друзів, таких, як Йонатан. Будьмо для інших справжніми друзями. Якщо ми допомагаємо своїм друзям розвивати і зміцняти віру в Єгову, якщо ставимо на перше місце відданість Єгові і якщо залишаємось вірними, а не шукаємо вигоди лиш для себе, то будемо такими ж друзями для інших, яким був Йонатан для Давида. Так ми будемо наслідувати його віру.